Кілька днів тому сталася приємна несподіванка: на моєму порозі виникла колишня свекруха. Її жалюгідний вигляд мене прямо порадував, але вона прийшла просити допомоги! У кого? У тої, кого все життя принижувала й ображала? Та кому ти зараз потрібна, стала й немічна?
Я навіть не відразу її впізнала, не змінилося в Ірині Павлівні лише одне – її характер, яким вона мене вимотувала багато років.
За все своє життя я не тримала ні на кого зла, окрім, можливо, своєї свекрухи. Скільки ж ця жінка зіпсувала мені отих самих клітинок! Я вам не передам. Я, звичайно, зустрічала й інших не дуже приємних особистостей. Але Ірина Павлівна – це зовсім інший рівень. Вона – це просто щось особливе.
Мій колишній чоловік, її син Артем, теж був не подарунок. Ми одружилися дуже давно, коли я була ще юною і тихою дівчинкою, боялася всього на світі, а особливо щоб про мене говорили щось погане за очі. Знаєте, ми, люди, які живуть у селах, здебільшого такі. Залежні від чужої думки, тихі, роботящі.
Це зараз, коли мені вже багато що в цьому житті зрозуміло, я дивлюся на себе минулу і розумію, де могла б і проявити силу й характер. Але упевненість в собі формується далеко не відразу.
Мій батьківський будинок знаходився всього через півтора кілометри від будинку чоловіка та його мами, але для мене це тоді здавалося неймовірно великою відстанню. У мами з татом від мене не вимагали чогось особливого, я сама завжди прагнула й старалася щось зробити, чимось допомогти.
Такою я була і зі своїм чоловіком і його мамою, але моїх старань завжди було недостатньо. Треба було як заведеній робити всю роботу по господарству і навіть ще більше. Тоді Ірина Степанівна хоча би не виказувала мені весь час незадоводення. Але не більше.
Десь за 2 роки нашого спільного життя Артем почав налягати на випивку – якраз напередодні народження нашого сина Ярослава, коли мені особливо була потрібна його підтримка й турбота.
Він був звичайним робочим, тому грошей, які залишалися після його посиденьок, було дуже мало. Я все намагалася витратити на дитину. Але дитячих товарів на полицях нашого місцевого магазину було дуже мало. Свекруха дорікала мене за неквапливість, чоловік часто приходив додому в неадекваті: сам собі бурмотів щось під ніс і завалювався спати. Але дякую і на тому.
Щоправда, майже завжди Артем був на моїй стороні. Іноді міг прикрикнути на свою матір, якщо та аж надто накидалася на мене через якусь дрібницю. Її реакція завжди була однаковою: сльози та образи. Дуже награно і неправдоподібно. Мені тоді хотілося вірити, що їй все це повернеться бумерангом.
Проте час минав, а моя безпросвітна ситуація ніяк не змінювалася. Якось чоловік прийшов до мене і в лоб запитав: чи зможу я витерпіти його матір протягом півроку? Справа в тому, що йому запропонували з’їздити кудись на вахту. І зарплату обіцяли чималеньку. Але треба було перетерпіти якийсь час.
І хоча я б не сказала, що з його присутністю мені було хоч трохи радісніше на душі, я того вечора задумалася. Вирішила, якщо буде гірше, я піду жити до батьків. А потім буде видно, що робити далі. Жити зі свекрухою, ще й такою. як моя, – випробування нелегке.
Більше живим свого чоловіка я не бачила. За півтора місяці надійшов лист про те, що його раптово не стало. Потім прощання і все, як у нас заведено. Звісно, свекруха тоді ніби з ланцюга зірвалася. Звинувачувала мене в тому, що це я винна в тому, що сталося, мовляв, заради мене він пішов на складну роботу, тож це я забрала у неї найближчу їй людину.
Перебувати разом з нею в одному будинку після такої події стало неможливо, тож я, звичайно, перебралася до батьків назовсім.
Син ріс, мама з татом теж не могли похвалитися якимись особливими заощадженнями, і треба було щось робити. Саме мамина подруга тоді запропонувала мені поїхати до її доньки на роботу за кордон. Сказала, що я все одно нічого не втрачаю, а онука батьки виховають без проблем. Якщо я їм допомагатиму, звичайно.
Отак я і опинилася в Італії, хоча сама ще недавно навіть не знала, як треба розплачуватися у міському транспорті. У селі трамваї не ходять, а в місті я була лише кілька разів зовсім дівчам.
Не хочу розповідати про те, скільки всього мені випало натерпітися там, на заробітках. Але з Божою допомогою та допомогою добрих людей я все здолала. Навчилася мови, почала економити, знаходила акції в магазинах та інші хитрощі приїжджої людини.
Потім ще й із роботою пощастило, тож нарешті в кишені з’явилися якісь гроші. Більшу частину зарплати я пересилала батькам і синові, який швидко ріс. І потроху я стала на ноги.
Звичайно, все не було надто казково. Адже я пожертвувала часом, здоров’ям, своїм особистим життям. Так, заміжня я більше не була. Просто не було часу для особистого життя.
До речі, поки я була в Італії, свекруха всього кілька разів приходила в гості до онука. І ще кілька разів бачилася з ним на вулиці, хоч син мені і сказав по секрету, що вона наче його просто чатувала. Я зовсім не здивована, ця жінка і не така здатна.
Тепер колишня свекруха зовсім постаріла. Ходить згорбившись, повільно. Слабка стара жінка. Але ви не подумайте, на її характері це не позначилося. Дізнавшись, що я вже приїхала додому, вона прийшла до батьків і почала вимагати від них грошей, моїх грошей. А потім явилася й до мене. Адже це її син, «годувальник», через мене зліг завчасно. Так що я їй винна особисто.
І допомагати в домі знову я їй повинна, та ще й пенсію їй платити. Ось так. А інакше вона всьому селу розповість, яка я людина і як з нею, нещасною жінкою, вчинила.
І так, раніше б я пішла їй назустріч навіть не через страх перед її вимогами, а просто щоб не псувати собі карму. Але зараз, після того, що я пройшла у своєму житті, мені навіть смішно. Я принципово не дам їй жодної копійки, зовсім. Зазвичай наша пам’ять стирає весь негатив про людину, і через якийсь час його фактично не лишається. Але лише не в цьому випадку.
Моя колишня свекруха – це не жінка, а справжній жах. І піддаватися її погрозам я не буду. Хай це буде моїм найбільшим гріхом, але я від свого не відступлюся. Тільки не з цією людиною. І це моє найтвердіше рішення у житті. Недаремно кажуть, що все повернеться бумерангом. Нехай це відчує сама. Справедливо?
Фото ілюстративне, авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.