fbpx

– Він же відремонтував квартиру твоєї бабусі, значить це його квартира, хіба не так? В нашій родині так заведено: власність розпоряджається чоловік. І якщо ти хочеш залишитися членом нашої сім’ї, то слухатись цьому правилу, – зарозуміло вимовила свекруха перед всімв гостями. Чоловік мовчав. Звичайно, легко розпоряджатися житлом, якщо воно не твоє. Бабусину квартиру я не віддам – ​​вона дістанеться моєму синові, це навіть не обговорюється. А загальну іпотечну – нехай ділить, раз так хоче. Але це буде означати одне – розлучення

– Та йдіть ви всі! – я встала і покинула ресторан.

У ресторані ми відзначали ювілей незаміжньою сестри чоловіка – 30 років. Я їй ніколи не подобалася і відповідала їй повною взаємністю.

У нас з чоловіком дві квартири – одна наша спільна, куплена в шлюбі, друга – моя, спадок від бабусі, на яке у чоловіка немає ніяких прав. Бабусину квартиру ми здавали і платили цими грошима за іпотеку квартири, в якій ми живемо. Платити нам ще два роки.

У ресторані були всі родичі чоловіка – його мати, бабуся і різні тітки-дядьки. Вони тиснули чоловікові руку, кажучи, що його щедрість не знає кордонів. Чоловік, оглядаючи подарунковий конверт з грошима, здивовано знизував плечима – пару тисяч, хіба щедрість?

Все стало зрозумілим, коли слово взяла свекруха:

– Сину! Твоїй сестрі сьогодні 30 років. Така чудова дата заслуговує не менш чудового подарунка. У тебе дві квартири і одну з них ти подаруєш сестрі. Сам вибереш, яку.

Родичі заплескали в долоні, тихо перемовляючись між собою. Я сиділа в тихому шоці, а чоловік втратив дар мови.

Сестра чоловіка теж внесла свою лепту:

– Я хочу новобудову. Коли ви зможете з’їхати?

Дивлячись на, що мовчанку чоловіка, я взяла справу у свої руки:

– Ніколи! Тобі не здається, що квартира – занадто дорогий подарунок? І з чого ви взяли, що у мого чоловіка 2 квартири?

– Він же відремонтував квартиру твоєї бабусі, значить це його квартира, хіба не так? В нашій родині так заведено: власність розпоряджається чоловік. І якщо ти хочеш залишитися членом нашої сім’ї, то слухатись цьому правилу, – зарозуміло вимовила свекруха перед всімв гостями.

– У іменинниці немає чоловіка, як же вона може розпоряджатися нерухомістю? – поцікавилася я.

– Батько візьме на себе турботу про дочку, – просвітила мене свекруха.

– Вибачте але ні. Квартиру, ніхто нікому не подарує, – я повернулася до чоловіка. – Скажи, що небудь?

– Мама права, у нас дві квартири, одну можемо і подарувати. Заробимо ще, а сестра одна, їй важко, – почав мимрити чоловік.

Йому зааплодували. Звичайно, легко розпоряджатися житлом, якщо воно не твоє. Бабусину квартиру я не віддам – ​​вона дістанеться моєму синові, це навіть не обговорюється. А загальну іпотечну – нехай ділить, раз так хоче. Але це буде означати одне – розлучення.

Це я і озвучила присутнім. З усіх боків на мене посипалися докори в жадібності. Чоловік понуро опустив голову.

– Тобі не місце в нашій родині! Мій син переїздить до себе додому, – заявила свекруха, запитально подивившись на мого чоловіка.

Він кивнув. Чоловік, на вимогу матері, погодився зі мною розлучитися. Більшого абсурду, я ніколи в житті не бачила і не чула.

– Та йдіть ви всі! – я встала і покинула ресторан.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page