fbpx

Віра Павлівна після розміну квартири всі гроші дочці віддала. Орися тоді собі автівку купила. Моєму Валері перепало аж п’ять тисяч гривень, і то, на ювілей. І ось тепер Орися сміє нам говорити, щоб ми за маму комуналку платили? Я їй висказала все, що про неї думаю. Після моїх слів в хату до свекрухи був запрошений нотаріус. Ох вже Орися щаслива. Таки свого домоглася! 

Віра Павлівна після розміну квартири всі гроші дочці віддала. Орися тоді собі автівку купила. Моєму Валері перепало аж п’ять тисяч гривень, і то, на ювілей. І ось тепер Орися сміє нам говорити, щоб ми за маму комуналку платили? Я їй висказала все, що про неї думаю. Після моїх слів в хату до свекрухи був запрошений нотаріус. Ох вже Орися щаслива. Таки свого домоглася!

Довгих вісім років ми з чоловіком жили в трикімнатній квартирі його мами. Я ніколи й слова поперек не сказала Вірі Павлівні. Жінка вона владна, все мало бути так, як вона хоче.

Я сама родом з села, тому вибору де жити, не було. Але ми з Валерієм обоє довго трудилися і навіть з батьківством ми не спішили. Ми поставили собі за ціль наскладати на перший внесок по іпотеці. І ось рік тому наша мрія здійснилася, тільки потрібно було зробити ремонт, який затягнувся майже на пів року.

Ми з чоловіком працюємо в одній компанії. Я менеджер по продажах, а Валера керуючий відділом.

Коли ми пакували чемодани і переїжджали в своє житло, Віра Павлівна почала бідкатися, що їй без нас буде скучно, що вона до нас звикла. Але найбільше її турбувало питання, як вона тепер платитиме за світло, газ і тому подібне.

– Моя пенсія мізерна!

Я відразу ж сказала Валері, що ми не зможемо все взяти на себе, оскільки вже пора думати і про дитинку, а на неї, як не крути, а йде багато грошей. Я ж працювати в той час не буду, а один Валера все не витягне.

Я підказала чоловіку, щоб порадив мамі розміняти. Ну для чого Вірі Павлівні така велика житлоплоща?

Мама довго вагалася. Навіть зідзвонювалася з дочкою і з сестрою рідною. Зважувала всі за і проти.

– Мамо, та може й справді продавай, а на решту грошей будеш жити. Хоч на старості про гроші думати не будеш, – говорила їй Орися.

Але, як я знаю не з чуток, велику частину з тих грошей, що залишилися з розміну, свекруха віддала Орисі. Нам перепало з тих грошей п’ять тисяч гривень. В той час у Валери був ювілей, ось свекруха й “шарпнулася”.

Все, з тих грошей ми більше і копійки не бачили. Проте Орися відразу ж поміняла своє старе авто на нове. Але я не хочу лізти в цю грязюку. До того ж, я при надії і маю про що думати.

Але два місяці тому до чоловіка зателефонувала сестра і сказала, щоб ми мамі раз в тиждень продукти купляли і все ж ту комуналку оплачували.

– Ви довгих вісім років жили в її квартирі і копійки не платили, ось тепер і віддавайте.

– Орисю, ти говори, але не заговорюйся. Ми з мамою жили, але її ці вісім років нічого не обходило. Я навіть колготи їй за свої гроші купляла. Вже мовчу про всі харчі і побутові прилади, які ми їй залишили. А ось ти про маму ніколи не дбала, то ж тепер твій час.

Ми поговорили і розійшлися, а недавно я дізналася, що Орися приводила до мами нотаріуса. Вони з мамою вирішили сина з невісткою без нічого залишити. Але мені байдуже, лиш би моїй сім’ї спокій дали.

А як би ви реагували на таких родичів? Чи потрібно було мовчати і оплачувати цю комуналку?

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page