Віра Степанівна дивилась на мене скоса, а потім звернулась до Максима. – А де ви жити збираєтесь? Ти ж розумієш, квартира, в якій ти зараз живеш, насправді моя. Твоя суджена мені не дуже до вподоби, тому обирай, або ж вона і на “на вулиці”, або продовжуєш жити в цій квартирі – і ви розбігаєтесь. – Мені було байдуже, як це виглядає. Я піднялась зі стільця і попрямувала до виходу.
На зорі нашого подружнього життя свекруха багато зробила для того, щоб розлучити мене зі своїм сином. Своїм головним козирем ця дамочка вважала квартиру, в якій жив мій чоловік.
Ми з Максимом почали зустрічатися ще під час навчання в університеті, але, оскільки мої батьки були прихильниками традиційних правил, ми не жили з моїм коханим до весілля.
Свого чоловіка з моїми батьками я познайомила ще на етапі дружби. Він часто заходив до нас у гості, мій батько і мати до нього добре ставилися з першого дня. А ось з мамою Максима я не була знайома, тому що він жив окремо від неї.
Коли ми почали розмовляти про весілля, то стало зрозуміло, що мені доведеться з нею познайомитись. Наше перше знайомство з майбутньою свекрухою з тріском провалилося. Вона не вважала мене за гідну кандидатуру на роль дружини її старшого сина.
Віра Степанівна весь вечір просиділа з кислим обличчям, неначе я баба-яка якась. У кожному її слові чулося єхидство. Максим не міг знайти собі місця, та й мені було не надто затишно, але я не могла просто встати та піти, бо це виглядало б збоку непристойно.
– А де ви плануєте після весілля жити? — спитала Віра Степанівна.
– Чому ти питаєш? У моїй квартирі! — здивовано відповів Максим.
– У тебе власного житла немає! Я сподіваюся, ти не забув, що це моя квартира і я дозволила там тобі пожити. Ти маєш про це пам’ятати! – сказала мати синові.
Я відчувала себе не у своїй тарілці, адже я розуміла, що на моїх очах розігрується ціла сімейна драма, і я не збиралася в ній брати участь. Я вирішувала, що тут уже не до пристойності і попрощавшись із господинею квартири вирушила додому.
Після цього ми з Максимом практично тиждень не бачилися, але потім він попросив, щоб я приїхала і допомогла йому. Зрозуміти в чому саме йому потрібна була допомога, я змогла зрозуміти тільки після приїзду до коханого: йому потрібно було якнайшвидше зібрати речі, щоб звільнити квартиру своєї матері. Спочатку він мовчав, але потім видав.
– Уяви, вона мені сказала, що або я тебе кидаю, або я повинен, якнайшвидше звільнити її житло. Вона сказала, що якщо мені на її думку начхати, то і вона мені допомагати не стане!
Я більше ніколи не бачила свого чоловіка таким розлюченим, як того дня. У мене в голові не вкладалися слова його матері. Я думала, що ставити свою дитину перед таким вибором – це щонайменше дивно. Я на автопілоті збирала речі коханого в сумку і тільки коли ми виходили з квартири я запитала у Максима, де він тепер житиме?
– Поки не найду квартиру поживу у друзів.
Я зателефонувала батькові і мені вдалося їх з мамою вмовити, щоб Максим пожив якийсь час у нас. Батько спочатку був проти, але потім дав добро. Коли ми з Максимом приїхали до нас, то батько з ним про щось довго розмовляв на кухні. Через тиждень ми подали заяву до РАЦСу.
Свекруха не побажала бути присутньою на нашому весіллі. Також її не було поруч із нами, коли народився наш первісток, коли йому виповнився рік і коли ми святкували новосілля. Спочатку я думала, що це Максим не хоче спілкуватися зі своєю матір’ю, але потім дізналася, що це взаємне рішення.
Ми вже давно купили своє власне житло та виховуємо двох діточок. Ми часто навідуємо моїх батьків. У мого чоловіка з ними чудові стосунки, а зі своєї сім’ї він спілкується лише з одним братом. Між Максимом та його молодшим братом більше десяти років різниця і зараз він проходить той самий шлях, що колись мій чоловік.
Тепер мені цікаво чи зможе свекруха бути лояльнішою для того, щоб зберегти спілкування зі своїм молодшим сином?
Як гадаєте?
Фото ілюстративне
