fbpx

Віра Степанівна мені прямо сказала, що перед Різдвом переїде жити до нас. “Я з дітьми буду сидіти, а ти квартиру приведеш до ладу, бо таке враження, що тут не діти живуть і мій син, а корови в хліву”. Я сказала Оресту, що не готова до цих випробувань, але він вперто вірить, що його мама нам допомагає. “Ти щось собі видумуєш. Мама хоче тільки добра!” Але я знаю, чим це “добро” в кінцевому результаті закінчується. Це ж буде не перший її переїзд

Віра Степанівна мені прямо сказала, що перед Різдвом переїде жити до нас. “Я з дітьми буду сидіти, а ти квартиру приведеш до ладу, бо таке враження, що тут не діти живуть і мій син, а корови в хліву”. Я сказала Оресту, що не готова до цих випробувань, але він вперто вірить, що його мама нам допомагає. “Ти щось собі видумуєш. Мама хоче тільки добра!” Але я знаю, чим це “добро” в кінцевому результаті закінчується. Це ж буде не перший її переїзд.

Ми з чоловіком одружені десять років, виховуємо двох дітей. Старшій Даринці шість, молодшому Енейку два місяці тому чотири виповнилося. Моя свекруха була золота до того часу, поки не з’явились діти. Лише тоді стало видно, яка вона насправді.

Почалося це з народження Даринки. Свекруха зі мною про все говорила. Розповіла, як її укладати спати, як годувати, як правильно одягати Даринку на вулицю.

За її словами, я все робила не так. Я почувалася найгіршою мамою у світі. В мене тоді був дуже важкий стан. Мій чоловік побачив, що зі мною щось діється не те і що я не даю собі ради з дитиною, тому домовився зі своєю мамою, щоб вона на тиждень переїхала жити до нас…

Це був найгірший тиждень у моєму житті. Замість того, щоб почуватися краще, мені стало набагато гірше. Постійне тикання тим, що я щось роблю не так і не те, сильно позначалося на мені.

Я не могла нічого сказати в свій захист. У мене не конфліктний характер, я не можу протистояти людям, тому продовжувала мовчати.

Навіть після народження сина було те саме. Свекруха знову нас “вчила”.

– Тепер у тебе двоє дітей, не забувай про це. Але не хвилюйся, з Даринкою я тобі допоможу, – сказала вона мені, і я не могла їй відмовити.

Відтоді вона почала приходити до нас чуть не кожного дня…

– Я допоможу тобі з дітьми, і ти хоч на квартиру матимеш більше часу. А то це не дім, де є діти, а хлів якийсь…, – сказала вона мені одного разу.

Я кілька разів казала Оресту, що я не хочу, щоб вона до нас приходила, але він боїться її і нічого їй не скаже, тому через кілька днів вона знову дзвонить у наш дверний дзвінок.

А недавно свекруха сказала, що перед Різдвом вона в нас буде деякий час жити, нібито для того, щоб я встигла прибрати і змогла влаштувати для сім’ї чарівне свято.

Але я заздалегідь знаю, чим обернеться її візит. Вона буде мене “колоти” і критикувати за те, що я роблю все неправильно і що якби вона готувалась до Різдва, то точно зробила б це краще.

Я не в настрої слухати це знову. Замість того, щоб насолоджуватися передріздвяним часом, свекруха діє мені на нерви. Мій чоловік нічого не бачить, він насолоджується спокоєм на роботі, і каже, що я собі щось понавидумувала, бо мама його хоче для нас лише найкращого.

Це така несправедливість, що хочеться плакати.

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube

You cannot copy content of this page