Вірі було 27, коли вона розлучилася з першим чоловіком. Залишилась із двома дітьми. Розумна та гарна, мала хорошу роботу, допомогу батьків, колишній чоловік, хоч і переїхав на інший кінець країни, але аліменти платив дуже добрі та регулярно. Живи та радуйся.
Але хотілося Вірі простого жіночого щастя і йому не вистачало, звичайно, чоловіка. І він найшовся. Цікавий, досить багатий. Задарував її подарунками і її увагою, шубами, машину навіть купив.
Віра літала на крилах кохання та пристрасті. Було призначено дату весілля. Щоправда весілля мало відбутися за однієї умови — Віра десь залишить своїх дітей. Вони дратували чоловіка, вони чужі, вони галасують і заважають жити нормально та вільно. Мало того, він і своїх зараз не хоче зовсім!
Загалом дітей хоч у дитячий будинок, хоч у село до бабусі чи давай прощатися.
Віра подумала-подумала та відвезла дітей до своєї матері. Бабуся була ще не стара, сама працювала, і спробувала пояснити доньці, що це трохи незручно. Вона не проти, але у дітей є мати, і вона має дбати про них.
Але, Віра була непохитна – вона не порушить своє особисте життя через дітей. І взагалі, виростуть – їм буде не до матері. А тут коханий чоловік, дбайливий і дуже їй, Вірі, потрібний!
Мати повздихала і вмовила вже свою матір, зайнятися правнуками. Та була проти категорично, і з тієї ж причини — діти мають матір!
Але, коли побачила істерику Віри, що відправить дітей до дитячого будинку — банально злякалася і прийняла правнуків.
Віра вийшла заміж і почала насолоджуватися життям за повною програмою. Іноді приїжджала відвідати, підкинути грошей з аліментів, які надсилав колишній чоловік та кілька подарунків.
Пройшов рік. Віра була щаслива, діти їй більше не заважали, у них своє життя у неї своє. Візити стали дедалі рідше. Навіщо приїжджати гроші можна і на картку перерахувати.
Так би й продовжилося її щасливе життя, якби не повернувся колишній чоловік. Він приїхав у відпустку до батьків, хотів познайомити їх із новою дружиною та зі своїми дітьми, за якими дуже сумував.
Дізнавшись, як живуть його діти, що мати просто відмовилася від них, чоловік жахнувся. Порадившись із дружиною, пішов до органів опіки та подав заяву до суду, щоб дітей віддали йому.
Після тривалого та розгляду, суд прийняв суворе рішення: позбавити Віру батьківських прав, оскільки вона не бере участі у вихованні дітей, не забезпечує їх до ладу та й не потрібні вони їй насправді. Дітей віддали батькові.
Віра вийшла абсолютно спокійно, знизала плечима і поїхала додому. Коли вона розповіла чоловікові, що все влаштувалося якнайкраще. Тепер діти точно не заважатимуть їхньому щастю і не треба буде витрачатися на них, чоловік видав несподівану для жінки реакцію.
Він сказав, що йому не потрібна жінка, яка його так позорить. Це пляма на його репутації. До того ж він сам замислювався про дітей і в найближчі кілька років хотів, щоб Віра народила йому дитину.
Але він уважно подивився на всю ситуацію і дійшов висновку, що вона дуже погана мати, дружина і взагалі зваживши, він подає на розлучення.
Минуло років 7, як Віра розлучилася вдруге. Її іноді бачать, що ходить до магазину. Може бути у не тверезому стані, подерта куртка, неохайне волосся.
Працює вона десь прибиральницею. Грошей вистачає рівно на те, щоб купити їжі та випити.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
