– Якщо твоя мама так ідеально все робить, то, може, варто жити з нею? – я глянула на Ореста з усією суворістю, на яку тільки була здатна після його чергового зауваження.
Він, з притаманною йому легкістю, лише знизав плечима:
– Ну, Віро, давай без цих сцен. Я ж просто сказав, що її борщ смачніший. Тут нічого такого немає.
Але для мене це було не “нічого такого”. Це був черговий крок у нескінченному марафоні змагань із його матір’ю. І я навіть не намагалася вигравати – зрозуміла, що це безнадійно ще на початку нашого шлюбу.
Орест завжди був маминим улюбленцем. Наймолодший син у багатодітній родині, він ріс у затишку і під постійним наглядом. Пані Олена була однією з тих жінок, які знали, як тримати сім’ю в порядку. Її пиріжки з капустою славилися на весь наш район, а борщ із копченими ребрами був на рівні кулінарного шедевра. Тож коли я, молода і завзята, увірвалась у його життя, Олена Миронівна одразу обрала тактику конкуренції.
– Вірочко, ти не переймайся, якщо у тебе не все виходить. Я свого часу теж довго вчилася. Але от дивися, як я начинку для вареників роблю, – так почався наш кулінарний «курс молодого бійця», де я стала учнем, а вона – невизнаним генералом.
Мене це дратувало, але я мовчала. Бо любила Ореста, бо вірила, що з часом він побачить, що я не гірша. Але час минав, а Орест тільки більше захоплювався маминими талантами.
– Ти б теж могла взяти приклад, – казав він, коли мама приносила нам свіжоспечений хліб чи каструлю голубців. – Дивись, як вона старається.
Я не хотіла брати приклад. Я хотіла, щоб мене любили за те, яка я є.
Час від часу ситуація доходила до точки кипіння. Ми сперечалися, він ішов із дому і проводив вечори в мами. Інколи я навіть починала думати, що ми ніколи не домовимося. Але тоді з’являлася та частина мене, яка вперто трималася за цей шлюб.
Проблема в тому, що на роботі я була іншою людиною. У своєму офісі я відчувала себе впевненою і компетентною. Я керувала командою, приймала важливі рішення. А вдома – лише “незграбна господиня”, яка “завжди могла б краще”. Цей контраст псував мене зсередини.
Ситуація досягла кульмінації кілька місяців тому.
– Віро, а ти б могла спробувати навчитися готувати мамині пельмені, – сказав Орест за вечерею.
– А може, ти б спробував навчитись любити те, що готую я? – відповіла я різкіше, ніж хотіла.
Він розгублено подивився на мене, але нічого не сказав. Того вечора він пішов до мами. І не повернувся ночувати.
Тоді я вперше серйозно задумалася: чи варто боротися за ці стосунки? Мене мучила дилема – що важливіше: залишатися в шлюбі, який дедалі більше розчаровував, чи дозволити собі бути щасливою?
Того ж вечора я познайомилася з Олексієм. Він був нашим новим сусідом. Ми перетнулися біля ліфта, коли я поверталася з роботи. Він посміхнувся:
– Доброго вечора! Ви, мабуть, живете поверхом вище?
Я кивнула, і ми обмінялися кількома словами. Спочатку це були випадкові розмови, а потім вони стали довшими. Одного разу я запросила його на чай.
Цей вечір перевернув усе. Олексій виявився людиною, яка вміла слухати. Він цікавився моєю роботою, моїми захопленнями. Він навіть попросив рецепт мого улюбленого пирога – і не тому, що він “могли б бути краще”. А просто тому, що хотів його спробувати.
З кожною зустріччю я відчувала, як росте моя впевненість у собі. Мені здавалося, що я знову дихаю. Але одночасно мене мучило відчуття провини.
Коли Орест повернувся через кілька днів, я вже не була тією жінкою, що на все закривала очі.
– Ми маємо поговорити, – сказала я.
Він не очікував, що я займу таку впевнену позицію. Я розповіла про те, як мене руйнують його постійні порівняння. Але він просто знизав плечима:
– Ну, Віро, я ж не винен, що моя мама так класно готує.
Це була моя остання нервова клітина. Я вирішила подати на розлучення.
Зараз я живу одна і знову вчуся цінувати себе. Олексій став моїм другом – і, можливо, кимось більшим. А Орест повернувся до мами.
Я не знаю, чи вчинила правильно. А що б зробили ви? Що важливіше: боротися за стосунки чи дозволити собі відпустити те, що більше не приносить радості?
Текст підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
