– Віро, нам треба твого Іллю одружити на доньці моєї поруги Ірини. – здивувала Тетяна Федорівна свою невістку.
– А Вас нічого не бентежить? Наприклад те, що вони – двоюрідні брат і сестра? – з підозрою зиркнула Віра.
Віра не погрішила проти істини. Ірина – рідна сестра її чоловіка Костика. Іринина дочка Юля – сама справжнісінький двоюрідна сестра Іллі, сина Віри і Кістки.
– Ну мені щось не розповідай! – криво посміхнулася Тетяна Федорівна. – Ми ж з тобою обидві знаємо, що Костею там навіть не пахне.
Віра на мить втратила дар мови.
– Здивована, що я знаю? – жінка по-своєму інтерпретувала мовчання невістки. – Я ж бачу – там нема нічого нашого. Ілля – капловухий, у нас в роду ніколи таких не було. Рудий, а ти і Костя – світленькі. Не вірю. Таке тільки в кіно буває. Значить – нагуляла.
– У мене мама – руда. – заперечила Віра.
– Та що ти говориш? Я що, твою маму ні разу не бачила? Завжди чорне волосся у неї був! Чорне! Значить, з народження така!
– Хочете сказати, Ви з народження фіолетова? – Віра кивнула на фарбовану шевелюру свекрухи.
– Ні звичайно. – фиркнула та. – Але твоя мати навіть на фотографіях темна!
– З молодості волосся фарбує, не хоче рудою бути.
– Зуби мені не заговорюй. Твої батьки подарували твоєму Іллі квартиру. А моя рідна внучка повинна зі мною і дочкою в однокімнатній тулитися? Не бувати такому! Значить так. Іллі кожен день говориш, що Юля – його наречена. Так, поки вони маленькі. Але підростуть! І дивись, щоб син твій нікого не знайшов і всіх від нього відганяй. І запам’ятай…
– Тетяно Федорівно, Ви марите? Маразм підкрався непомітно? Вам би сходити, перевірити душевне здоров’я. Мені йти треба, будьте так ласкаві – покиньте мій будинок.
– Дивись, Віро, я все синові розповім! І він тебе кине! А кому ти в свої 40 потрібна будеш? Подумай добре! – повчально повідомила Тетяна Федорівна на прощання.
– Мені – 34, якщо ви забули. Кажу ж – до лікаря Вам треба. Пам’ять, он, пустувати почавла вже. – Віра з усмішкою відчинила двері перед свекрухою.
– Значить, не хочеш по-хорошому? Ну що ж, сама винна. – Тетяно Федорівно пішла, не попрощавшись.
Пройшовши в кімнату, Віра знайшла свій телефон і зателефонувала чоловікові, щоб розповісти про чергову вигадку його матері.
– Давай тест зробимо на батьківство, вона вгамується. – запропонувала Віра чоловікові вихід із ситуації.
– Ще чого! Я знаю що Ілля – моя дитина. Мені вже Ірина дзвонила, поділилася планами нашої матері і розповіла, що я – не тато. Я не буду витрачати гроші на таку дурницю. Заїду ввечері до них, поговорю, поки вони Іллі зайвого на наплели.
– Добре. – погодилася Віра, хоча і розуміла безнадійність цієї розмови – якщо Тетяна Федорівна щось задумала, то пиши пропало.
Цей день був сповнений на сюрпризи. На неприємні сюрпризи. Мало було Вірі візиту свекрухи з її маразматичний ідеєю, так ще й син спробував влаштувати сцену, прийшовши додому зі школи. Добра бабуся зателефонувала Іллі і спрацювала на випередження.
– Мамо, хто мій справжній батько? – відразу приголомшив Віру 14-річний син.
– І ти туди ж? Дай вгадаю. Бабуся дзвонила. Розповіла тобі цю страшну таємницю і висловила бажання, щоб ти одружився з Юлею, коли вона виросте. Так?
– А ти звідки знаєш? – сторопів підліток.
– Розумієш, Ілля. Є такі люди, які не хочуть докладати ніяких зусиль для свого благополуччя. Твоїм бабусі і тітці набагато звичніше щось у когось випрошувати, в надії добре влаштуватися за чужий рахунок. Мої батьки переписали на тебе квартиру моєї бабусі – твоєї прабабусі. І ця нерухомість – ласий шматочок для будь-якого рожа аферистів і халявщиків. Твоя бабуся Таня бреше. Ти – наш з татом дитина. Але їй не хочеться в це вірити, інакше не вийде сватати за тебе Юлю. Не можуть двоюрідні брат і сестра вступити в шлюб.
– Мамо, а навіщо тоді бабуся бреше? Не розумію.
– Ну дивися. У нас з твоїм татом є квартира, у тебе своя кімната, у нас – своя. Тепер у тебе є своя власна двокімнатна квартира, куди ти переїдеш коли вступиш до інституту. Туди ти приведеш свою дружину, там будуть жити ваші діти. А у твоїх бабусі Тані і тітка Іра – однокімнатна квартира, в якій вони живуть утрьох з Юлею.
Хоча раніше у них була трьокімнатна квартира. А твоя бабуся, в жадобі легкої наживи, розміняла її, вклала гроші незрозуміло куди і прогоріла. Позбулася всіх вкладених коштів. Працювати, щоб купити велику житлоплощу, вони не хочуть. Чекають людини, яка принесе їм квартиру. Вони просто заздрять, що у тебе майбутнє забезпечене, а твоя двоюрідна сестра буде животіти в одній кімнаті з мамою і бабусею. – пояснила Віра ситуацію.
– Давай віддамо бабусі одну квартиру? І їм місця буде і вони злитися перестануть.
– А ти, коли виростеш, де будеш жити? До нас дружину приведеш? А потім будеш з дружиною і дітьми жити в одній кімнаті? Іллюша, це дуже непросте питання. Та й де гарантії, що отримавши у власність ще квартиру, твоя бабуся знову не вплутається в якусь авантюру? І будуть вони і далі жити втрьох в одній кімнаті, але свого житла у тебе вже не буде.
– Зрозумів. Я ж точно татів?
– Точно. – розсміялася Віра.
Ілля пішов робити уроки і провозився з ними до самого вечора.
– Мам, а коли вечеря?
– Зараз тато прийде і сядемо за стіл. Він уже піднімається.
– Я бабусі подзвонив. Сказав їй, що вона – брехуха.
– Думаю, вона не зраділа. – зауважила Віра.
– Ні, звичайно! Сказала, що ти підриваєш її авторитет.
– Дійсно. Вона – бреше, а я – винна. У цьому вся твоя бабуся.
– Мам, тато прийшов, я за стіл?
– Так, сідай. – Віра витерла руки об кухонний рушник і пішла зустрічати чоловіка.
– Поговорив з мамою. Ти права – тест треба зробити. А то свої маревні матримоніальні ідеї вона з голови не викине. – поскаржився Костянтин.
– Дорого. Стільки грошей на вітер з-за чужого хворої уяви.
– Нерви дорожче. А хочеш, я дозволю тобі самій вручити мамі результати батьківства? – лукаво посміхнувся Костя.
– Ну… якщо тільки так. – розсміялася Віра. – Ну з тими грошима. Ти маєш рацію – нерви дорожчі.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!