fbpx
життєві історії
Вісім років діти у шлюбі прожили, але так діточок Боженька їм і не послав. Не скажу, що від Олени, як невістки, я була в захваті, але і вибір сина прийняла. Господиня вона хороша, дружина також. – Мамо, якщо Остап мене покине, я все зрозумію, – плакалася вона мені. Але мій Остап хороша людина. І ось недавно вони поділились зі мною секретом. Тепер не знаю, чи радіти, чи плакати

Вісім років діти у шлюбі прожили, але так діточок Боженька їм і не послав. Не скажу, що від Олени, як невістки, я була в захваті, але і вибір сина прийняла. Господиня вона хороша, дружина також. – Мамо, якщо Остап мене покине, я все зрозумію, – плакалася вона мені. Але мій Остап хороша людина. І ось недавно вони поділились зі мною секретом. Тепер не знаю, чи радіти, чи плакати.

У мене всього лише один син, ростила свого Остапа з усією любов’ю і увагою. Ну коли у дитини немає батька, то багато мамочок намагаються виконувати роль і мами, і тата, наскільки це можливо. Так, бували з ним певні проблеми, але це ж хлопчик – з хлопчиками легко не буває, що вже тут говорити.

Словом, виріс мій Остап, став чоловіком. У свої 23 нарешті ощасливив мене – одружився. Не сказати, що невістка у мене чудова, але претензій особливих до неї немає. Працює, є освіта, хороша господиня. Але от не може мати дітей. Вісім років намагалися вони стати батьками, але все ніяк. Мій Остап, як справжній чоловік, дружину не кинув, сказав, що буде з нею, незважаючи ні на що.

Я вже думала, будуть жити удвох. Але ось сказали мені по секрету, що хочуть взяти дитину з дитячого будинку – хлопчика. Що ж, я не особливо рада була чужій дитині, але ліпше ніж нічого. Поїхали, подивилися. Повернулися і розповідають мені, що дуже сподобався хлопець їм один – навіть на Остапа мого схожий. Милий такий, спокійний. Вирішили усиновити його, але от невдача, у хлопчика цього братик на три роки молодший. Кажуть в цьому будинку, що не хочуть розділяти дітей, а тому якщо брати одного, то і іншого треба.

Тут уже моєму здивуванню не було меж. Ну добре, одна дитина чужа, але дві – це вже не жарти. Тим більше, обидва хлопчики. Хто його знає, як один себе буде вести, що говорити про двох. А що, якщо батьки були з низькою соціальною відповідальністю і дітям це передалося? Та й як можуть молоді батьки, у яких немає досвіду виховання дітей, виховати двох?

Я намагалася їх відрадити усіма силами, але вони не слухають мене. Що ж робити?

Які слова варто підібрати, щоб діти зрозуміли, що це не нормально?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page