Віталік впевненим голосом сказав, що якщо я не дозволю привести в свій дім його бабусю, він подає на розлучення. У нас з ним гарна сім’я, двоє чудових діточок. Я ж за них і за себе хвилююся, оскільки люди в білих халатах нас про все попередили. У Віталіка є ще брат і сестра, їх усіх виховувала Людмила Василівна, так нехай сідають за стіл переговорів, і щось вирішують. До чого тут я.
Мій чоловік Віталік хоче забрати до нас жити свою бабусю, яка в поганому стані. Те, що Людмила Василівна має деякі питання з головою — уже підтвердили. У неї дуже швидко це прогресує. І ось мій Віталік хоче, щоб його бабуся жила з нами. А я категорично проти цього. Адже у нас двоє дітей, і я боюся. А Віталік каже, що розлучиться зі мною, якщо я буду вставляти палки в колеса.
Життя мого чоловіка важко назвати легким. Свою маму він пам’ятає дуже погано, а тата він бачив двічі, коли після “чотирьох стін” повертався ненадовго додому.
Мій чоловік народився, коли його батько не був на волі. Потім він двічі звільнявся. За той час він встиг стати батьком ще двох дітей, а потім знову повертався в “клітку”. Зрештою, там його і не стало.
А мама його любила “чарку”. Дітьми вона не займалася. Потім матері також не стало. Всі діти потрапили б до дитячого будинку, але їх погодилася взяти на виховання їхня бабуся.
Віталік залишився сам, коли був у п’ятому класі. Він був найстаршим із дітей. Його сестра була на 3 роки молодша, а брат був молодший на шість років.
Бабуся змогла виростити всіх своїх онуків добрими людьми.
Ми з Віталіком одружені вже майже п’ять років. Зараз моєму чоловікові 36 років, а мені 33 роки. У нас підростає двоє чудових дітей. Нашій доньці – три роки, а синові – 9 місяців.
Так як я отримала у спадок квартиру від свого дідуся, то проблеми з житлом у нас не було. Я займаюся дітьми, а чоловік працює. З фінансами у нас все гаразд. Адже чоловік добре заробляє.
Чоловік навіть допомагає своїй бабусі. Я нічого не мала проти. Адже бабуся його виростила. А чи допомагають бабусі грошима сестра та брат Віталіка , я не знаю. Я ніколи цим не цікавилася.
Брат і сестра мого чоловіка живуть у інших містах. А ми із Віталіком живемо в одному місті з його бабусею. Він часто їздив відвідувати свою бабусю. Віталік часто брав із собою нашу дочку, коли їздив до Людмили Василівни.
Але зараз становище стало зовсім іншим. Перші дзвіночки з’явилися пів року тому. Людмила Василівна раптом почала говорити нісенітницю і часто все плутала. Вона стала часто йти кудись надовго і забувала дорогу додому. Спочатку її знаходили сусіди та приводили її додому. Але одного разу бабуся пропала, і її вже шукала ціла бригада.
Після цього чоловік відвіз бабусю на обстеження. – Нічого не допоможе…
Віталік зрозумів, що бабуся сама жити не зможе. І ось чоловік вирішив, що має забрати жити бабусю до нас. Я чудово розумію, що бабуся його виростила, що вона багато зробила для мого чоловіка. Але ж він повинен розуміти, що жити в одному будинку з такою людиною — це дуже важко. Особливо якщо в нашій квартирі ще мешкають і двоє маленьких дітей.
У нас двокімнатна квартира. Нам просто нема де поселити бабусю. Та й за нею потрібен спеціальний догляд.
-І що ж я, по-твоєму, маю зробити? Ти хочеш, щоб я покинув свою бабусю? Але ж вона мене виростила! – каже чоловік.
– Але ж вона виростила не лише тебе! Вона ще виростила твого брата та сестру! Але ж вони чомусь не хочуть забирати бабусю до себе!
– Але ж сестра живе зі свекрухою в маленькій квартирі, а брат живе на орендованій квартирі! Ось куди вони її заберуть?
А я нагадала чоловікові, що ми теж живемо у двокімнатній квартирі, і вона належить мені.
– Я так і знав, що ти коли-небудь мене цим дорікатимеш!
– Я тебе нічим не дорікаю, але ви повинні всі зустрітися і з братом і сестрою вирішити, як краще вчинити з бабусею. Адже є спеціальні установи, де за бабусею добре доглядатимуть!
– Ти хочеш, щоб я здав бабусю до такого закладу?! – розсердився мій чоловік.
Я намагалася йому пояснити, що є добрі пансіонати для таких людей. Але чоловік не хоче мене слухати.
Мені дуже шкода бабусю мого чоловіка, але я не хочу так жити. Адже може статися що завгодно.
– Якщо ти не погодишся на те, щоб бабуся жила з нами, то ми з тобою розлучимося! – Заявив мені чоловік.
Але якщо мені доведеться обирати між шлюбом з Віталіком та спокійним життям, то я виберу, звичайно ж, спокійне життя.
Я одразу ж про це сказала своєму чоловікові. Він забрав свої речі та переїхав жити бабусі.
Вже два тижні він живе зі своєю бабусею. Я дуже сподіваюся, що Віталік скоро зрозуміє, що жити разом із такою людиною — це дуже непросто.
Я сподіваюся, що Віталік передумає. Я не хочу руйнувати нашу сім’ю, не хочу розлучення. Але своїми дітьми я не хочу і не буду ризикувати…
Фото ілюстративне
