Цю історію мені розповіла моя найкраща подруга, яку звати Надія Миколаївна. Вона дуже хороша і розумна жінка, але розмова зараз не про неї, а про історію кохання двох молодих людей, яким вона допомогла познайомиться…
Василина працювала консультантом у великому магазині техніки. Виглядала вона завжди чудово. Волосся кольору стиглої пшениці, сірі очі і маленькі, але пухкі губи робили її досить привабливою особою. І не те, що – б вона не користувалася успіхом серед чоловіків, багато з представників сильної статі не залишалися байдужими після зустрічі з нею. Але, в свої 24 роки вона так і не зустріла чоловіка, з яким могла б піти під вінець.
Чимало людей відвідувало магазин. Хтось приходив за конкретною покупкою, деякі зверталися з проханням допомогти зробити вибір, а хтось приходив просто так, бо не мав чим зайнятися. Надія Миколаївна відносилась до останньої категорії. Перш за все, вона заходила, що б просто прогулятися по магазину, роздивитися, яка нова техніка появилася, поставити деякі запитання щодо потенційної покупки.
Василина завжди легко знаходила контакт з людьми, була привітна і ввічлива з усіма. Минали дні, і Надія Миколаївна стала приходити вже до Василини, щоб розповісти про своє життя, поділитися тією чи іншою проблемою. Син давно виріс і став самодостатньою особистістю, чоловік на роботі і жінці не вистачало спілкування.
– Подобаєшся ти мені Василинко, була б ти моєю невісткою, я б тебе любила як дочку! -говорила Надія Миколаївна.
Син цієї жінки, Віталік, мав свою будівельну компанію в Києві. За її словами, хлопець був дуже гарний, розумний і непогано заробляв. Ось тільки в рідне місто він приїжджав рідко, але Надія Миколаївна все ж обіцяла познайомити їх, як тільки трапиться нагода.
І ось одного разу, Василина зустріла Надію Миколаївну біля дверей магазину з високим, худорлявим красенем.
– Василинко, допоможи нам з сином визначитися з вибором, хочемо придбати мультиварку. – Сказала жінка.
Василина досить довго вела діалог з Віталіком. Хлопець виявився веселим, товариським, делікатним. Одним словом, мрія будь-якої дівчини.
В кінці робочого дня, Василина вийшла з магазину і попрямувала додому. І тільки вона зробила кілька кроків, як раптом перед нею з’явився Віталік з величезним букетом квітів.
– Василинко, ви стільки часу потратили сьогодні на те, щоб допомогти мені з покупкою, що я просто не можу його не компенсувати. – Приємним, мелодійним голосом промовив Віталік.
Вони гуляли по парку, каталися на колесі огляду, їли морозиво в кафе. З’ясувалося, що Віталік спершу відкинув усі “сватання” матері. Він, як справжній чоловік, повинен все зробити сам.
– Мама, звичайно, для мене дуже близька людина і я ціную і поважаю її думку, але дівчину собі я повинен вибрати сам, – сказав він. А потім додав, що як тільки побачив Василину, пошкодував, що не пішов на поводу у матері.
В якийсь момент він дуже обережно, ледь торкаючись її щоки, прибрав пасмо неслухняного волосся з обличчя дівчини. І на її душі раптом стало так легко і спокійно. Здавалося, що все навколо мало значення.
На наступний день вони зустрілися знову. Віталік подобався Василині, але та поводилася з ним дуже обережно, адже знала його зовсім мало. До того ж через пару тижнів закінчувалася відпустку Віталіка. Їй добре з ним, але чи є у неї шанс на серйозні і тривалі стосунки, інших вона просто не прийме.
На вихідних Віталік зателефонував і звернувся з проханням допомогти вибрати Надії Миколаївні подарунок.
– До речі, Василинко, мама запрошує тебе до себе на свято, -сказав Віталік, коли вони вибирали подарунок.
– Але я ж зовсім не готова, – відповіла Василина.
– Боюся, відмови мама просто не переживе. За подарунок можеш не турбуватися, ми зараз його оберемо і подаруємо ввечері разом, – наполягав Віталік.
– Що ж, тоді мені нічого не залишається, як погодитися, – сказала Василина.
Віталік заїхав о восьмій вечора, як домовлялися. Василина одягла улюблену червону сукню в білі ромашки. Волосся заплела у модну гульку. По виразу обличчя Віталіка вона зрозуміла, що її старання не залишилися непоміченими.
Запрошених виявилося не багато, але всі пильно розглядали Василину. Вона виявилася головною гостею, всі дуже дружелюбно до неї ставилися, і без уваги вона не залишалася ні на секунду.
Минуло 2 тижні і Віталіку прийшов час повертатися до столиці. “Ну, ось моя казка і підійшла до кінця” – крутилося в голові у Василини.
У день перед від’їздом Віталік запросив дівчину в ресторан. Коли принесли замовлення, Василина помітила голубого кольору. Віталік жестом попросив відкрити кришку, і Василина побачила маленьку червону коробочку.
– Василинко, я розумію, що ми з тобою знайомі близько місяця, але я не бачу сенсу продовжувати пізнавати один одного. Я вже давно зрозумів, що ти та дівчина, про яку я і мріяти не міг, – випалив Віталік.
Приготування до весілля Надія Миколаївна взяла в свої руки, а Василина не заперечувала, оскільки відносини у них склалися дуже теплі. В цьому ж році дівчина звільнилася з роботи і поїхала слідом за чоловіком до Києва.
Віталік часто дякує своїй матері за таке втручання в його особисте життя і часто згадує прислів’я: “Батьки поганого не порадять!”.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – krytykapolityczna
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
