Вкотре дивуюся Галині Володимирівні. Нуль уваги та турботи, щоб зі мною не трапилося! Галина Валодимирівна – мама мого чоловіка.
Зараз я при надії, лежу на збереженні. Роман приходить, і я завжди питаю, як його мама і чи питає вона про мене? На це він відповідає: так, звичайно. Але за цей час, поки я тут, вже більше тижня, вона жодного разу не зателефонувала, не написала. Привіти навіть чоловік від неї не передає. І тому я навіть повертатись туди не хочу, адже живемо ми з нею.
Зате потім його мама буде не задоволена, що я не даю з онуками їй сидіти і бачитися. А у чому я винна? Якщо навіть турботи та уваги не було від неї у найважчі дні, їй байдуже, значить, на мене, і на майбутнього малюка.
Так, розумію, Галина Володимирівна – не моя мама. Але хіба материнська душа не має спонукати її підтримати мене в такі хвилини? Завжди дивуюся її байдужості.
Зате я дуже навіть знаю, як вона радіє, що її син біля неї живе. Завжди, постійн, будь якої миті з нею і це дуже подобається. Роман працює з дому, тому днями у квартирі, хіба ввечері пройдемося. Раніше свекруха сильно його до мене ревнувала, навіть коли Рома просто дивився зі мною фільм у нашій кімнаті, постійно заходила, щось їй що десять хвилин від нього було треба.
Пояснюю, чому живемо зі свекрухою разом. Зараз немає можливості жити окремо, бо його мати зовсім сама і син у неї один, і якщо я наполягатиму з’їхати, стану небажаною персоною номер один для обох. Ось так.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
