fbpx

Влаштувалася на роботу до свекрів, вони вмовляли, та і чоловік Павло заохочував. Свекри відразу зазначили, що живими грошима багато платити не зможуть, тисяч одинадцять, а решта – продуктами. Ось я вже не тільки продавець, але і вантажник, і прибиральниця, і працюю без вихідних. І ось приїхали – недостача, і суттєва. Ми живемо в селі, вони тут тримають магазинчик. Ми з чоловіком по черзі працювали вахтами то в Польші на грибах, то в Ірландії на яблуках, отримували непогані для нашого села зарплати, виховували дочку

Я заміжня за Павлом вже  сім років, завжди зі свекрами були нормальні відносини. Вони до нас особливо не лізли, бо у них просто немає часу пхати носа в чужі справи, зі своїми б розібратися. Ми живемо в селі, вони тут тримають магазинчик, не аби який бізнес, але гроші в їхній родині є, на хліб з маслом вистачає.

До минулого року ми спілкувалися в основному на свята, збиралися разом. Ми з чоловіком по черзі працювали вахтами то в Польші на грибах, то в Ірландії на яблуках, отримували непогані для нашого села зарплати, встигали виховувати дочку Полінку. Все було нормально, поки не трапився але через події в світі і обмеження, на вахти більше їздити нікуди, підприємства скоротили співробітників.

Чоловік влаштувався водієм в сусідньому місті, а я сиділа вдома з дитиною, тому що у нас в селі з роботою не дуже, а кудись їздити накладно і через дитину не виходить, не встигала з садком. Свекри теж допомогти не могли, вони то за продуктами їдуть, то сидять товар приймають, а мої батьки живуть аж в сусідній області.

Сиділа я так вдома я майже рік, іноді бували якісь підробітки, але особливих грошей там не водилося.

Паша заробляв, але більшу частину його зарплати доводилося віддавати за кредит, який ми брали в свій час на ремонт. Уже б давно розплатилися, якби їздили по вахта, ну а тут довелося зовсім скоотитися у витратах. Город і садок виручають, а то б зовсім сумно було.

Свекри по можливості допомагали продуктами, але зовсім влазити на їх шию не хотілося, все ж таки ми дорослі люди, незручно якось. Та й самим їм було не солодко. По них ця криза теж пройшлася, ціни на все виросли, а зарплати у людей немає. Книжка з боргами ставала все товщою, а віддавав народ зі скрипом – ні з чого людям платити навіть  за продукти.

Так ось. Десь півроку тому у них в магазині в декрет пішла продавщиця. Свекруха Інна Валентинівна тоді сама за прилавок встала, але їй цілий день там крутитися складно, роки і комплекція вже не ті. Тоді мені і було запропоновано вийти в магазин на роботу. Свекри вмовляли, Паша теж заохочував,говорив, що це слушна пропозиція, корисна для нас усіх.

Свекри відразу обумовили, що живими грошима багато платити не зможуть, тисяч одинадцять, але я зможу брати продуктами до дванадцяти-чотирнадцяти тисяч. Це була відчутна підтримка, що й казати. Вже краще, ніж сидіти вдома.

Мене, звичайно, бентежило, що доведеться працювати з ріднею, але я не бачила якихось моментів, через які ми могли б з ними конфліктувати, адже знали одне одного і довіряли. Та й попередня продавщиця там відпрацювало років п’ять, було б все погано, вона б напевно стільки б не працювала у магазині свекрів. Отже, я погодилася і вийшла на роботу.

Перший місяць я вивчала деталі своєї нової роботи. тому що раніше в торгівлі не працювала і ніколи цим не займалася. Мені все доступно пояснювали, вчили, показували. Робота не дуже складна, але все одно була потрібна вправність. А ще я помітила, що з кожним тижнем у мене все додавалося і додавалося обов’язків.

Ось я вже не тільки продавець, але і вантажник, і прибиральниця, і працюю без вихідних. Інна валентинівна почала покрикувати, що я багато продуктів додому беру, хоча ми з ними спочатку домовлялися про це. Та й взагалі дивно – раніше самі давали, а тепер за зароблене пред’являють.

І ось – недостача, ще  й суттєва. Мені було сказано з першого дня, кому і до якої суми можна давати в борг. Видали і борговоий зошит, нагадавши, що до кінця місяця всі борги мають бути закриті, інакше я сама ж потім заплутаюся. Я так і робила, у мене все завжди сходилося.

А тут свекор поліз перевіряти і у нього що щось там не зійшлося. Так я і не зрозуміла до кінця, в зошиті щось не зійшлося, в касі або з продуктів. На мене кричали, називали безвідповідальною, мало не злодійкою. Ну і я терпіти не стала, висловила, що отримую, як половина працівника, а сама тут пашу ще за трьох – і продавець, і прибиральниця, і вантажник, і приймальник-комірник.

Розсварилися ми, я фартух на стіл кинула і додому пішла. Все, напрацювалася, досить з мене. вдома Паші все розповіла, він в потилиці почухав, сказав, щоб не сумувала, він з батьками поговорить. А про що з ними говорити тепер? Я туди на роботу не повернуся, мені воно не треба – спину гнути, так ще й винною ходити.

Недостачу потім все-таки знайшли, там свекруха щось не туди записала. Переді мною навіть вибачилися, ніби все налагодилося, але відтоді холодок у відносинах відчувається, таке не зітреш, як олівець гумкою.

Ось існує ж правило – не працювати з родичами. Ее мною придумане, до мене сотні разів перевірене, але я все-таки примудрилася вляпатися в цю ж халепу. Тепер і без роботи залишилася, ще й зі свекрами відносини зіпсувалися. Вкотре підтвердилася істина: хочеш миру в сім’ї – не працюй з родичами. Я це на все життя усвідомила.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page