Власна квартира у 23 роки. Без іпотек, кредитів та допомоги родичів. Хто про таке не мріє? Ось і Наталя мріяла, і її мрія збулася: дуже забезпечений Валентин, якому дівчина присвятила 5 років свого життя, зробив дівчині на прощання дорогий подарунок: двокімнатну квартиру.
Наталка, закінчивши інститут і її стосунки, пішла працювати за фахом — учителем алгебри та геометрії.
Батьки дівчини знали про щедрий подарунок, отриманий дочкою. Не схвалили, але змирилися. Щоб не псувати доньці репутацію, було придумано легенду про далеку бездітну родичку, яка залишила заповіт на Наталю.
У 28 років Наталка познайомилася з Аркадієм, а шлях до РАГСу тривав два з половиною роки.
Батьки нареченого і нареченої були щасливі: нарешті дві самотності зважилися створити сім’ю. На обрії замаячила перспектива стати бабусями-дідусями. Одне питання не давало спокою батькам Аркадія: де молоді житимуть надалі?
На теренах жінки? Непорядок: це чоловік повинен дружину в будинок привести, а не до неї прийти і ремонтувати, вкладаючи душу, чуже майно. Ось якби нерухомість була спільною, тоді інша розмова: і Аркадій при власності, і Наталя, хіба що, від нього так просто не відбудеться.
— Чоловік почав розмови вести, що непогано було б мою квартиру продати, грошей додати і купити трикімнатну квартиру. Я відмовилася. Навіщо? У мене простора двушка, місця вистачало. І все одно: своє – воно і є своє, – міркує Наталя.
Аркадій умовляння не припинив. За порадою мами, він взявся за пошуки документів, щоб оцінити вартість квартири дружини, отриманої, як він думав, у спадок від дальньої родички. Документи знайшли.
Тільки замість будь-яких згадок про заповіту, там була дарована від якогось Валентина. У Аркадія постали питання.
— Я чесно чоловікові розповіла, що квартира — подарунок забезпеченого залицяльника на прощання. Аркаша зрадів: «Так це чудово! Віддай йому назад квартиру, візьмемо іпотеку, житимемо, як нормальні люди!»
Дана чоловіком інформація була одразу передана батькам. Вони одразу наказали Аркадію збирати речі і повертатися до батьківського будинку з несправедливо нажитого майна такої дружини.
— Яка ж різниця, звідки в мене житло? Це було вісім років тому! Мені зараз 31, Аркаші – 34. Якщо брати квартиру в іпотеку, то ми працюватимемо на неї до пенсії! Що за дурниця? – обурюється Наталя.
Аркадій твердить, як заведений: «Повертай квартиру колишньому залицяльнику, ми беремо іпотеку!» Батьки чоловіка навіть виділили кошти на початковий внесок у розмірі півмільйона рублів. Повертатися до дружини Аркадій відмовляється: йому було гидко перебувати у її квартирі, знаючи, чим його дружина на неї заробила.
— Я йому пригрозила: не повернеться — подам на розлучення. Кожен чоловік радів би, що дружина при нерухомості. Звідки — питання десяте. А цей уперся: ні і все, поки назад не повернеш. Та навіть якби я й захотіла повернути, де я цього Валентина шукатиму? Ми зустрічалися тут, у цій квартирі, його реальної адреси я не знаю. Та навіть якщо знайду? Що далі? Я мушу його порадувати: на-но, Валентине, забирай назад свій подарунок. То що це має виглядати? Привіт із минулого? — дивується Наталя.
Батьки Наталії переймаються шлюбом дочки. Батьки Аркадія, навпаки, радіють: їхній син, як порядний чоловік, сам забезпечить житлом свою сім’ю, благородно заплющивши очі на минуле подружжя.
— Взяти ці гроші та купити ще одну квартиру в іпотеку, не чіпаючи мою двоє? Я запропонувала. Аркаша сказав, що так буде неправильно. Чим довше весь цей фарс триває, тим більше я запевняюся: розлучення неминуче. Нехай Аркаша знайде дівчину з кришталево-чистим минулим та горбатиться на власну квартиру до пенсії. Я так не хочу, — закінчила свою розповідь Наталя.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.