fbpx

Воду дали під ранок. Опалення – двадцять хвилин тому і батареї вже дуже приємно теплі. Пахнуть млинці. Шкіра рук вдячно вбирає вершковий доторк і смак масла. Світло – в нас самих, а скоро увімкнеться і в оселях, бо задля цього працюють сотні й сотні невтомних відданих справі рук. Колись так наші бабусі й прабабабусі готували, народжували дітей у війни

Воду дали під ранок. Опалення – двадцять хвилин тому і батареї вже дуже приємно теплі.

Пахнуть млинці. Шкіра рук вдячно вбирає вершковий доторк і смак масла.

Світло – в нас самих, а скоро увімкнеться і в оселях, бо задля цього працюють сотні й сотні невтомних відданих справі рук.

Колись так наші бабусі й прабабабусі готували, народжували дітей у війни, годували їх і чекали своїх чоловіків… І перемогли.

І ми переможемо!

А ті вони навіть не здогадуються і ніколи не зрозуміють, на скільки ми сильні у своїй витримці, любові до своєї української землі, своєї країни, у своїй довірі Богу і тим, хто нас захищає.

Їм не втямити, на скільки ми, українці, відрізняємося від них – племені, яке власноруч вимощує собі дорогу в один кінець.

24.11.2022, Олена Мірошниченко, журналіст.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page