fbpx

Володя, коли виходив з купе, залишив на столі записку зі своїм номером телефону: “Якщо я тобі потрібен, подзвони”. Валентина хоч і закохалася, та так і не насмілилась набрати ці цифри, навіть після того, як зрозуміла, що носить під серцем дитя. Вона стільки років прожила з чоловіком, а цього чуда не сталося, а тут таке диво! – Треба Романа ощасливити сказала мама Валі. – Ма, ти чого? Якому Ромі? Дитина ж не його

Володя, коли виходив з купе, залишив на столі записку зі своїм номером телефону: “Якщо я тобі потрібен, подзвони”. Валентина хоч і закохалася, та так і не насмілилась набрати ці цифри, навіть після того, як зрозуміла, що носить під серцем дитя. Вона стільки років прожила з чоловіком, а цього чуда не сталося, а тут таке диво! – Треба Романа ощасливити сказала мама Валі. – Ма, ти чого? Якому Ромі? Дитина ж не його.

***

– Чому ви такі сумні… – сказав Валі молодий чоловік. Він тільки що зайшов в купе і розклав свої речі.

– Ні, в мене все нормально, їду додому до мами – сказала Валя і відвернулася до вікна, на очі навернулися сльози. Володя дав їй свою хустинку і сів поруч. На мить їхні погляди зустрілися, він побачив дуже гарні блакитні очі.

Валя не вільно поклала голову йому на плече, їй зараз потрібен був хтось, хто міг допомогти забути все.

Вона розповіла Володі, що їде додому, пішла від коханого чоловіка. Він виявився негідником і довгий час обманював її. Прожили вони десять, як їй здавалося щасливих років. Дітей не було, чоловік завжди був проти. Та й як то все не виходило. А тут повернулася з робочого відрядження раніше на день, виявила у себе вдома чоловіка з найкращою подругою. Ось так закінчилася красива історія їхнього кохання.

Нашвидку зібравши речі, Валя купила квиток на найближчий поїзд до свого рідного міста, де вона колись народилася, ходила в школу і була щаслива. Там жили її мама і старенька бабуся.

***

Увечері Володя запросив Валю сходити в вагон-ресторан. Вона одягла сукню, дістала з сумочки каблучку з бірюзою, її колись подарувала мама на весілля, але одягала Валя прикрасу рідко.

Вони довго сиділи в ресторані, говорили ні про що. Тут Володя побачив каблучку на пальці і дуже довго розглядав її. Вона було дуже гарна, ручної роботи, мама її замовляла спеціально для дочки, зі зворотного боку було гравірування – дрібними буквами “Щастя”.

В купе вони прийшли вже за північ. Від випитого червоненького крутилась головa, ніч пролетіла дуже швидко.

Валя ще спала, коли Володя зібрав свої речі і тихенько попрощався з нею, залишивши на столі записку з номером телефону: “якщо захочеш коли небудь почути мене, подзвони…”.

Прочитавши, вона посміхнулася, в її плани не входили серйозні відносини, але записку жінка все ж поклала в сумочку.

Увечері вона була вже вдома, двері відкрила мама.

– Валя, що ж ти не попередила, що приїдеш, я б зустріла тебе. – сказала вона.

Трохи пізніше сіли за стіл, мама стала розпитувати, як у неї справи, як Роман. Валя сказала, що приїхала на зовсім, Роман в минулому.

– Почну нове життя, адже мені лише 32 роки. У мене все ще попереду.

***

Мама допомогла знайти хорошу роботу, життя потихеньку налагоджувалося. Як то вранці Валя прокинулася і побігла у ванну, її сильно нудило, паморочилося в голові. Мама стурбовано запитала:

– У тебе все нормально?

– Нічого страшного, все пройде, напевно з’їла щось не те, – сказала Валя і стала збиратися на роботу.

Днем все повторилося. Увечері теж.

– Валентино, сходи завтра в лікарню, – стурбовано сказала мама.

На наступний день Валя поїхала до лікаря.

– Ви при надії, вітаю! – після огляду сказав лікар – ви цього хочете?

– Так, звичайно, – не роздумуючи відповіла Валя і щаслива пішла додому.

Увечері розповіла мамі, та взяла в руки телефон і стала набирати номер.

– Мама, ти кому дзвониш?

– Хочу Романа порадувати. – відповіла вона.

– Не треба, – Валя забрала телефон з рук мами – дитина не Романна. Йому мої діти не потрібні і я теж.

І вона розповіла причину свого повернення додому.

– А хто ж тоді батько? – здивоване запитала мати.

– Володя… І давай цю тему більше не піднімати.

Настала тиша… Валя для себе все вирішила. Вона сама виростить і виховає дитину. Чоловіки їй більше не потрібні.

***

Дев’ять місяців минули досить важко, жінка часто лежала в лікарні, перебувала під постійним наглядом лікарів. Все почалися в термін, після довгих виснажливих годин на світ з’явилася чудова здорова дівчинка – Улянка.

А далі життя пішло своєю чергою, малятко росло на радість бабусі і мамі. Валя раділа кожному новому дню, жила заради дочки, іноді дивилася на неї і ловила себе на думці, що вона все більше нагадувала їй Володю, того попутника, який подарував їй радість материнства і зробив її найщасливішою…

Але життя розпорядилося по своєму. Валя захворіла, хвoроба стала стрімко розвиватися після появи на світ маляти. Прогнози лікарів були невтішні, пів року, рік…

Улянка на той час закінчила школу, стала вже дорослою. Валя так і не змогла розповісти їй про батька, вона думала, що дочка її неправильно зрозуміє. Тільки в останній момент, передаючи дочці каблучку, Валя сказала:

– Візьми дочко, цю каблучку, вона принесла мені колись щастя, і ти теж будь щаслива…

***

Минуло кілька років, після закінчення інституту бабуся подарувала внучці путівку на море. Напередодні від’їзду вони обидві дуже хвилювалися, Уляна заспокоювала бабусю.

– Не переживай, я їду тільки на тиждень, а він пролетить дуже швидко…

Квиток на поїзд дівчина поклала в сумочку, перевірила документи і одягла на палець мамину прикрасу.

Поїзд прийшов у свій час, дівчина сіла в своє купе. Під стукіт коліс стала дивитися у вікно, як проносяться ліси, станції, річки. Вранці двері купе відчинилися і зайшов чоловік одягнений з голочки, з приємною посмішкою на обличчі. Він привітався, сів на своє місце і теж став дивитися у вікно. Довго їхали мовчки, потім заглянула провідниця і запропонувала чай.

Поставила на стіл дві склянки, і побажала приємного чаювання.

Уляна дістала з сумки печиво, цукерки, чоловік шоколад і вони сіли пити чай.

Тут він ніби стерп, шоколад випав з його рук.

– Що з вами? – запитала дівчина.

– Ця каблучка на вашій руці? Звідки вона у вас? – запитав він.

– Мамин подарунок, – відповіла Уляна, а потім розповіла про те як вона з’явилася на світ, як одного разу запитала у мами про батька і не отримала відповіді на своє питання, як мама хворіла…

Володя сидів, дивився в очі Уляни, і згадував Валю, ту прекрасну попутницю, про яку він пам’ятав все життя.

Він так і не дочекався дзвінка від неї, а номеру Валі не знав, Володя чекав і сподівався, кожен день, кожну хвилину, не минало й дня, щоб він не згадував її.

– На ньому є гравіювання? “Щастя”.

– Звідки Ви знаєте? Ви знали мою маму?

Володя розповів все Уляні, зараз він дивився на дівчину і розумів, що це його дочка. Він так і не зустрів і не полюбив нікого, Валя завжди стояла перед очима, чоловік все життя мріяв, що вони коли-небудь зустрінуться. Але цього не сталося. Напевно чудеса не повторюються… Уляна обняла свого тата, він притиснув її до себе, так вони їхали довго довго. Прощаючись, домовилися, що вона йому подзвонить коли поїде назад додому.

***

Уляна чекала батька біля вагону, він побіг побачивши її з далека.

– Я дуже боявся, що втрачу тебе, – сказав Володя обіймаючи дочку.

-Ні, тату, тепер ми будемо завжди разом.

Вона подивилася на свою каблучку і сказала:

– Щастя є. Воно з нами.

Батько обійняв доньку. Вони сіли у вагон і поїхали до бабусі, яка ще нічого не знала.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page