fbpx
життєві історії
Вона ходила по селу, вдивляючись у далечінь, немов сподіваючись когось побачити. При зустрічі з людьми дивилася сумними блакитними очима і намагалася посміхнутися. Звали її Люба, їй тоді не було і п’ятдесяти

Вона ходила по селу, вдивляючись у далечінь, немов сподіваючись когось побачити. При зустрічі з людьми дивилася сумними блакитними очима і намагалася посміхнутися. Звали її Люба, їй тоді не було і п’ятдесяти.

Ще півтора роки тому був живий її чоловік і діти. Спочатку раптово не стало чоловік, а через півроку – сина, що служив на флоті. Залишившись з двома синами, Люба сподівалася, що всі біди закінчилися, але середній син під час проходження практики на будівництві – також сталася біда. Попрощавшись з другим сином, Люба ходила, як тінь, змарніла, і ледь могла вимовити кілька слів.

Повертаючись з районних змагань, перекинувся автобус зі школярами: всі залишилися живі, але трошки вдарився молодший син Люби Олександр. Стан був не важкий, але від кульгавості так і не вдалося позбутися. Люба возила хлопця по лікарнях і санаторіях, але все марно.

Сашка вивчився на слюсаря і став хорошим фахівцем. До двадцяти років став видним, рослим, симпатичним хлопцем. Односельці, яким не байдужа була доля Люби, вирішили, що найкраще, що може статися в житті Люби – це одруження сина Олександра.

– Досить, намучилася Любаша, – говорив сусід Федір, – треба Сашкові дружину, а Любаші невістку гарну, щоб помічницею по господарству була. Свекруха з неї вийде «золота», заслужила Люба щастя, так нехай воно у неї буде.

І навіть в магазині сільські обговорювали, яка невістка потрібна Любі. Перебираючи всіх місцевих дівчат, одну за одною відмітали кандидатури: ця вже старовата, інша занадто зарозуміла, третя зла, у четвертій дитина.

Сам же Олександр одружуватися не поспішав. Хлопцем він був скромним і навіть замкнутим; позначалося і те, що соромився своєї кульгавості.

Жвава на мову і смілива на вчинки, однолітка Олександра – Наталка, сміючись, говорила Сашку.

– Ну і нехай кульгавий, зате недалеко втече від мене, – хвалилася Наталя.

«Ні, не така невістка потрібна Любі як ти, Наталю, – говорили в селі, – тут потрібна дівчина добра, вміє співчувати, а ти ж так: посміятися та погуляти».

Люба ще не відійшла від горя та й навряд чи коли-небудь заживуть на серце рани від втрати близьких людей, тому про майбутню невістку і не думала. Але за сина переживала: «Якщо щось трапиться, – міркувала Люба, – залишиться один на білому світі».

Від гірких потрясінь і переживань стало у Люби боліти серце – вона давненько вже при собі таблетки тримала. А тут якось прихопило серйозно.

Лікарні в селі не було, а тільки фельдшерський пункт, який був закритий. Побіг Сашка до сусідів за ліками, а Федір і каже йому:

– Там в медпункті фельдшерка нова, біжи скоріше, вона допоможе.

Нову фельдшерку звали Євгенією. Дівчині було років двадцять два. Вона оглянула і послухала Любу, зміряла тиск, поставила укол і в цей же день організувала крапельницю на дому. Дівчина так акуратно і дбайливо робила свою роботу, що Люба мимоволі замилувалася нею. А потім раптом взяла її за руку, подивилася на свою рятівницю і розплакалася.

– Що з вами Любов Іванівна? – занепокоїлася Євгенія. – Вам погано?

– Добре мені, – сказала з посмішкою Люба, – хоч помріяти і то добре.

Коли Любі стало краще, вона почала потихеньку займатися господарством і все частіше поглядала на сина і зітхала.

– Ти хоч дружиш з ким, синку? – запитала Люба, – дівчина у тебе є?

Олександр збентежився, а потім зізнався матері:

– Дівчина є, тільки вона з дитиною.

– З дитиною?! – здивувалася Люба. – Це хто така?

– Вона недавно приїхала, і вже тебе підлікувати встигла; це Женя – наша фельдшерка. Доньку від батьків скоро привезе до себе, дитина ж з матір’ю повинна жити.

Люба не могла повірити: адже вона, побачивши Женю в перший раз, захотіла її в невістки. Але, розуміючи, що кульгавість сина не кожній дівчині сподобається, відкинула волосся від себе думку про вподобану медсестру. І ось син повідомляє новина, від якої душа радіє.

– Так у неї і дочка є? – перепитала Люба. – Це ж радість яка! А коли вона її привезе?

– Женя вже поїхала за донькою, завтра повернуться.

– Завтра?! – занепокоїлася Люба. – Так треба ж частування готувати, треба діжу завести та булочок напекти. Удвох ми з тобою, синку жили, а тепер будуть у мене невістка і внучка. Більше стає сім’я! – з гордістю сказала Люба.

Сусід Федір сидів за столом і обмивав новина, яку тільки що дізнався: Любашин син Сашко одружується.

– Плесни мені ще, – просив Федір свою дружину, підсуваючи чарку, – знайшлася-таки хороша невістка для Люби, – така подія і обмити не гріх!

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!