fbpx
життєві історії
– Вона і так має бути щаслива, що ти на ній одружився! – говорила свекруха своєму синові

Дивилася недавно фільм, і був там такий епізод, в якому недавно одружився син каже своїй мамі: «Я хочу, щоб вона (дружина) була щаслива зі мною».

А мама йому відповідає: “Вона і так має бути щаслива, що ти на ній одружився». Ось вона вічна логіка свекрух.

З цього приводу згадалася мені подруга дитинства Людмила або, як все її називали, Міла. Міла після школи поїхала вчитися до містаз нашого маленького села.

Познайомилася там з хлопцем Сашком, який жив з мамою і працював в якомусь чи то ресторані, то чи барі. Зустрічалися рік, вирішили одружитися.

Сашина мама відразу сказала: «Мілочка, я тебе прописувати не буду, можеш навіть не розраховувати. І весілля справляти не треба. Навіщо зайві витрати ».

Але наречений і наречена зважилися все ж на весілля. Грошей піднакопичили, та й Мілкіні батьки допомогли. Я була запрошена в якості свідка, тому з батьками нареченої приїхала до міста.

Жили ми у родичів Мілкін батька. Туди ж була запрошена і майбутня свекруха для знайомства. З Мілкіних розповідей я вже знала, що свекруха у неї зміюка ще та, але з претензією на інтелігентність – головний бухгалтер на пенсії, вдова майора, та ще й з самого міста!!!

А у Міли батьки прості люди і живуть в якомусь, навіть не курортному південному містечку. Під час знайомства свекруха сиділа на стільці, як королева на троні, зі зневагою дивлячись на її рідню.

Коли мова зайшла про наречену і нареченого, як познайомилися, чи давно дружать. Свекруха сказала: «Мілі вашій з моїм сином пощастило. Он який він у мене красень.

А Мілочка – дівчинка, може, і хороша, але з бідної сім’ї. Батько Міли вже випив на той час, грюкнув сваху по плечу, від чого та аж підскочила, і каже: «Не переживай, Петрівно, ми ще подивимося, кому пощастило».

Весілля справили, правда не обійшлося без розмов серед родичів нареченого, що наречена з провінції, виходить заміж за прописку. Мілу свекруха все ж прописала, але через півроку сказала молодим, щоб квартиру собі шукали.

Батьки Міли продали дачу (ділянка з невеликим будиночком), поміняли свою трикімнатну квартиру на двушку з доплатою, і допомогли молодим купити малосімейку.

Свекруха ж залишилася в трикімнатній квартирі одна. Міла народила сина, потім другого. Влаштувалася на роботу, стала добре заробляти. А в чсоловіка, освіти, крім школи і незакінченого технікуму не було, професії теж, тому з півроку Саша просто пролежав на дивані.

Час від часу влаштовувався кудись охоронцем або сторожем, але зарплата маленька. Щоб влаштуватися в якусь престижну фірму охоронцем, потрібна була ліцензія.

Але для цього треба вчитися, а Саша не хотів. Не захотів він вчитися навіть в автошколі, коли Людмила купила машину. Тому Людмила сама і дітей в школу відвозила, і Сашу на роботу, якщо робота була, і свекруху в поліклініку.

За Людмилин рахунок поліпшили і житлові умови. Свекруха вже не говорить вголос, що «пощастило люба» хоча і не перестає хвалити свого сина, який він гарний, хороший, але з усіма своїми потребами звертається тільки до невістки (ні до доньки, ні до сина), всю допомогу приймає, як послугу робить.

Але вже все родичам свекрухи і всім друзям її сина зрозуміло, що пощастило Саші, а не Мілі.

Фото ілюстративне з вільних джерел.

facebook