Вона не працює вже років десять. Просто сидить вдома, а ввечері виходить годувати котів. А чоловік мій вимагає, щоб я взагалі не спілкувалася зі своєю матір’ю. Але ж вона все-таки мама! Та власна родина мені дорожча
Моя мама народила мене пізно, з батьком моїм вони прожили не довго, виховала вона мене сама.
Коли я стала дорослою і зустріла свого майбутнього чоловіка Тараса, мама відпочатку була налаштована проти нього. Вже наступного дня після знайомствва з ним, вона примудрилася образити Тараса. Я так розумію, вона бачила що у нас все серйозно і рано чи пізно я поїду від неї, а вона залишиться сама, і вона всіляко намагалася цього не допустити.
Доходило до того, що мені в мої 24 роки вона забороняла залишатися у Тараса на ніч і приходити додому я мала максимум о 22-й годині. Мама все робила, щоб у мене нікого не було, щоб я була якомога довше сама і біля неї.
Та ми з Тарасом все ж таки пішли і тихо розписалися, і живемо собі. Народився синочок, який з бабусею майже не спілкується, бо вона ним не цікавиться.
Мій човік розумний, цікавий, працює, без шкідливих звичок, є своє житло та машина. Скажімо так, немає до чого причепитися. Але для мами він все одно ніщеброд, не гідний мене.
Я вже не реагую на її чіпляння і випади, не показую їй, що мені це неприємно. Спілкуємося ми кілька разів на тиждень, я приходжу до неї, чимось допомагаю, заношу продукти.
Вона ж сама не працює вже років десять. Просто сидить вдома, а ввечері виходить годувати котів. Мені її шкода і важко дивитися, як вона просто-напросто деградує і просиджує вдома за компом свої роки життя.
Мама нічим не хоче займатися. Скільки було можливостей виїхати, але ні, вона сидить і сидить. Була б вона хоч чимось зайнята, їй би ніколи було сидіти і вишукувати наші фото в соцмережах, писати нам неприємності…
І ось у Тараса увірвався терпець, і він поставив умову – або він, або мати.
Чоловік не хоче, щоб вона взагалі щось знала про наші плани, про наше життя, про нього. З одного боку, я його розумію. Але яка б вона не була, але вона моя мама, хоч і з усіма своїми тарганами.
Я не знаю, що робити. Я і так обмежила з нею спілкування на максимум, заходжу до неї по необхідності, щоб допомогти і подивитися. як вона. Говорити з нею нормально не виходить, все йде до того, що вона доводить мене до сліз, сама задоволена, а мене потім кілька днів тіпає.
Спитаєте, на що вона живе? На гроші свого другого чоловіка, який взагалі в іншій країні живе і три рази на рік до неї приїжджає. Там з їхнім шлюбом взагалі мутна історія, здогадуюся, що він фіктивний. Вона їхати до нього не хоче. Він не хоче в Україну. Якось так. Нічого хорошого і серйозного, не думаю, що це довго триватиме, і на що вона буде жити далі – не уявляю. Я сама її не потягну. Як мені себе вести з нею далі? Взагалі припинити спілкування, як наполягає Тарас? Але ж вона все-таки мама! Та власна родина мені дорожча, все ж таки.
Як би ви вчинили на моєму місці?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
