fbpx
життєві історії
Вона поїхала з дому на кілька днів до бабусі в село, щоб цього не бачити. Плакала: бабусю, як же він без мене?.. Але так для всіх краще… Мудра баба Орися мовчала. Приїхала додому, замість дитячої кімнати вже був кабінет для Назара

Та вони намучилися за десять років… І в столицю до спеціалістів, і по монастирях, і по народних цілителях… Навіть у Швеція до однокласниці-генетика возили сина. Нічого не допомогло.

Ходити Артемко аж у три роки почав, а от говорити, розуміти – так і ні. Фізично дитина була здорова, а от розумово… Де стався той генетичний чи хромосомний збій – лише Бог відав, а лікарі не могли визначити і якось заподіяти їхній біді.

Наталя зморилася неймовірно. Та всі вони. Няні з Артемком поладити не могли, бо дитина непередбачувана.

Це був Наталчин хрест, бо Назар весь час на роботі, один же в родині працює.

Першою про це заговорила свекруха. Про те, що б віддати Артема в спеціалізований заклад в сусідньому районі. Наталя спочатку і чути не хотіла, а потім, а потім…

Вона, сама сирота, вихована бабусею, відважилися здати сина в інтернат для таких, як і він сам, дітей.

Відважилися, щоб зітхнути вільніше, піти на роботу, зберегти стосунки з чоловіком, врешті решт.

Свекруха й Назар переконали її, що так краще для всіх, і навіть для Артемка.

Наталя поїхала з дому на кілька днів до бабусі в село, щоб цього не бачити. Плакала: бабусю, як же він без мене?.. Але так для всіх краще…

Мудра баба Орися мовчала. Знала, що не зможе внучка без дитини жити. Але не втручалася, не повчала.

Приїхала Наталя додому, замість дитячої кімнати вже був кабінет для Назара.

***

…Нічого з того не вийшло. Чоловіка і свекруху Наталя не могла бачити вже через кілька днів. Просто не терпіла їх. Назар казав, що те пройде, що вони звикнуть.

Наталя так ридала ночами, уявляючи, як там Артемко сам, що яке там звикнути…

Мовчки, поки Назар був на роботі, зібрала свої нехитрі речі, попросила давнього знайомого перевезти її бусом до бабусі.

Подала на розлучення. Влаштувалася працювати віддалено на сайт, на який її давно кликала подруга: писати про таких дітей, як її Артемко. Забрала сина. Дізналася, що чекає дитину… Нічого Назарові не сказала.

***
Зараз моя подруга Наталя щасливо заміжня за Степаном, вдівцем з бабусиного села.

Старенька п’ять роки тому відійшла у засвіти, вони зробили в її будиночку гарний ремонт.

Разом виховують вже чотирьох дітей: Артема, другого сина Наталі від Назара Богданчика, Степанову донечку від першого шлюбу Марічку і спільну маленьку Віруню, якій півроку.

Артем заговорив. Потроху, помаленьку, але з кожним днем – все краще. Любить гратися з молодшими, від них і вчиться швидко нових слів, навичок. Допомагає Степанові в його столярній справі, став у майстерні справжнім помічником для Степана.

Наталя все ж розповіла колишньому чоловікові про Богдана. Назар іноді приїжджає побачитися з обома синами, платить аліменти. Сам Назар одружений теж, але дітей з новою дружиною поки що не мають.

Наталя кожен день починає з молитви і закінчує також. Бо хто, як не Бог, все так управив в її житті?..

Вона щаслива, хоч і буває дуже важко. Багато їй довелося витримати. Та жодного разу не пошкодувала вона, що забрала тоді Артема назад, не лишила самого. І саме тому, мабуть, так все і склалося для них усіх з часом – правильно і щасливо.

Автор – Альона Мірошниченко.

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без згоди автора суворо заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook