Мама мого чоловіка – людина непроста, завжди і у всьому шукає недоліки і проблеми. Ми з чоловіком одружені 9 років, на початку нашого сімейного життя вона активно втручалася в побут, тим більше, що квартира нам дісталася від батьків чоловіка.
Вона приходила, наводила порядки, навіть в особистих ящиках з моїм нижньою білизною, наприклад.
Читала особисту з чоловіком листування і таке інше. Але я просила чоловіка втрутитися і він вирішував ці проблеми, до того ж ми потім повністю переробили ремонт, купили нові меблі і бажання ритися в чужих ящиках у свекрухи відпало.
Я навчилася обходити гострі кути, десь змовчати, але все одно конфлікти спалахували, тому що якщо проблеми немає – свекруха її знайде. То я дитину не так лікую, не так одягаю, не те вона в мене їсть… Все це говорилося завжди м’яко, у вигляді поради, але дуже наполегливого. Останнім часом ситуація досягла апогею.
Син пішов в перший клас, природно адаптація, звикання до школи – все це не просто.
Вона активно почала з сином виховні бесіди: – з ким треба дружити, з ким не треба, цей хлопчик не далекий розумом, а ось цей зухвалий… Хоча у дитини все нормально в школі! Я даю йому можливість самостійно вибудувати відносини з однокласниками, новими друзями.
Свекруха ж активно втручається! “Він у вас не акуратний”, “він розсіяний, не уважний”, “у нього напевно проблеми з самопочуттям”… Хоча він звичайна дитина, в міру хуліган, добрий і чуйний хлопчик, активний і товариський.
Спроби щось пояснювати закінчуються образами, розмовами про нашу батьківську неспроможність. А у дитини виникають незрозумілі фобії і повна плутанина в голові. Я в його очах так собі мати. Ми “мало вкладаємо і багато вимагаємо” з дитини.
Нещодавно трапилася взагалі то банальна ситуація, яка остаточно мене вивела з себе: свекруха переробила мотузки на рюкзаку для змінного взуття у дитини, мовляв, вона вважає – незручно!
“Ось я, коли в школу ходила, ходила ось так!”.
Син вранці поскаржився, що бабуся зробила незручно. Я їй про це сказала, вона стала зі мною сперечатися, я відповіла що те, як їй було зручно колись – ніякого відношення до мого сина не має!
Одним словом, на підвищених тонах вона договорилася до того, що дитина просто мене боїться. І не говорить, що йому заважають ці лямки, а вона знає краще і зі мною марно взагалі говорити (все це при синові).
Я відповіла грубо і грюкнула дверима. І це ж не в перше вона собі дозволяє такі висловлювання при дитині.
Якось мене засмутило, що син мене не послухав, вона відповіла, при дитині: “Може, ти їм мало займаєшся?” і все в такому дусі.
Коротше, ситуація явно вийшла з під контролю. Мені б хотілося чітко позначити свою позицію: син мій і чоловіка, і виховувати його нам! І вирішувати, як йому зручно чи ні, ми будемо БЕЗ неї! Але в конфлікті з нею у мене починають трястися руки, і я виходжу з себе, що мені не подобається. Чоловік слава Богу, підтримує мене, недавно посперечався з нею теж з приводу її виховних бесід, на що вона образилася, “злягла” на три дні зі спиною і все в такому дусі. Що робити, підкажіть? Серед вас багато тещ і свекрух…
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
