fbpx
життєві історії
Вони купили будинок напроти. Все в наших сусідів було краще, і Ніна не вгамовувалася: он вони ремонт зробили, он альтанку в дворі встановили різьблену, он машину поміняли на новішу, он на море на два аж тижні їздили… А у нас що? Я сам працюю, Ніна не може собі роботу у нас в селі знайти, та й дітей двоє. Цікаво, що ви скажете про те, що сталося далі

Вони купили будинок напроти. Прийшли до нас через кілька днів знайомитися, запропонували дружити, запросили на входини. Ми сходили, посиділи, подарували новим сусідам плед і пляшку шампанського. Їх стіл вразив нас багатством, він ломився від дорогих делікатесів і наїдків. Це потім ми дізналися, що сусіди мають магазин будматеріалів в райцентрі і дві квартири, які здають в оренду, а жити вирішили в селі – тут спокійніше.

Все в наших сусідів було краще, і Ніна не вгамовувалася, не давала мені спокою: он вони ремонт зробили, он альтанку в дворі встановили різьблену, он машину поміняли на новішу, он на море на два аж тижні літали…

А у нас що? Я сам працюю, Ніна не може собі роботу у нас в селі знайти, та й дітей двоє.

Цікаво, що ви скажете про те, що сталося далі… А сталося от що.

Я помітив, що у дружини почали з’являтися додаткові гроші. То поїсти щось смачніше прикупить, то поїде манікюр-педикюр зробить в райцентрі. Я й раніше їй намагався якусь грошину виділяти їй на елементарний догляд за собою, але часто не виходило. А тут вона почала робити це регулярно, при цьому грошей у мене не просить. Сказала, що почала продажами в інтернеті займатися, працювати з якимось магазином. Ну я зрадів, що вона знайшла собі справу і заспокоївся.

А через деякий час Ніна заявила, що хоче переїхати в райцентр, мовляв, там можливостей більше. Сказала, що має змогу орендувати там квартиру.

Я відмовився. Дівчатка теж. Доньки тут в школу ходять, в четвертий і сьомий клас, їм школа подобається, в мене робота в агрофірмі, а живемо ми в будинку моєї бабусі, яку забрали кілька років тому до себе мої батьки.

Тоді Ніна запропонувала, що в райцентр поїде вона сама, раз ми не хочемо, а на вихідні буде приїздити до нас. Я знизав плечима: роби, мовляв, як знаєш. Я не думав, що вона покине дітей. А вона поїхала.

Поверталася на вихідні, наводила порядок у нас, готувала, проводила час з дочками і знову їхала.

Батьки мої крутили пальцем біля скроні, радили мені розлучитися, але я хотів ще почекати. Подивитися, що буде далі. Я нікуди не поспішав.

Взимку ми разом з сусідами зустріли Новий рік, а потім, вдома, Ніна оголосила, що ми летимо всі вчотирьох на відпочинок в Єгипет, сказала, що вона заробила такі гроші завдяки тому, що ми дозволили їй жити у місті, і вона тепер добре заробляє, бо працює на кількох роботах.

Ми злітали, відпочили біля Червоного моря. А згодом я дізнався, як заробляє Ніна.

У молодшої дочки в той день піднялася температура, її відпустили зі школи додому. Я відпросився з роботи, почав дзвонити дружині, але Ніна не відповідала. Тоді я поїхав до неї на квартиру в райцентр – їхати 20 хвилин від села.

Я зупинився на околиці міста біля багатоповерхового будинку, в якому Ніна орендувала квартиру на третьому поверсі. Це був новий район, новобудови тут росли, як гриби.

Вони обіймалися, не соромлячись, прямо на відкритому балкончику-терасі: моя дружина і наш багатий сусід. Сміялися. Про щось говорили – я з землі чути не міг, про що, але чітко їх бачив.

Я зайшов у під’їзд і сказав консьєржці:

– Передайте мешканці такої-то квартири, що в неї дочка захворіла.

І я поїхав додому.

Через годину примчала Ніна. Я не влаштовував сцен, просто сказав, що тепер я дівчаток буду привозити до неї на вихідні, якщо вони матимуть бажання, а сюди щоб Ніна забула дорогу. Ми розлучилися.

Сусіди продали будинок і виїхали. Три роки я майже не бачив Ніну, доньки розповідали, що бачили фото мами з Європи, Китаю, Мальдів…

Потім вона повернулася. Викупила вже в інших господарів той самий будинок напроти і живе зараз там з синочком, з яким повернулася в село. Хлопчикові півтора роки, дуже схожий на Ніну, але можна впізнати в ньому і риси нашого колишнього сусіда.

Того чоловіка, заради якого Ніна нас тоді покинула, не стало. Дещо він залишив Ніні і сину, бо інших дітей не мав. А саме ті дві квартири в райцентрі. Бізнес, мабуть, залишився його дружині.

Обидві квартири Ніна вже зараз оформила на наших доньок. З дівчатками вона спілкується, і я не проти, адже їм так потрібна мама… Няньчяться дочки і з братиком.

А що відчуваю до колишньої дружини я? Я її кохаю. Так, досі, попри все. Але як бути – не знаю. Ми сусіди, щодня бачимося вже рік. Вона змінилася.

Говорить, що тільки тепер розуміє, які ми тоді були щасливі, що справжнє щастя – не в грошах і подорожах… А тут. В той же час вона мені якось сказала, що ні про що не шкодує, адже у неї синочок, а дитина – це благословення, і, значить, все було не просто так.

Я думаю, вона любила того чоловіка, який подарував їй тимчасово те життя, про яке вона мріяла, дав змогу побачити світ… Але я бачу і відчуваю, що вона має почуття і до мене.

Ось так і живемо. Я сам і вона сама. Обоє, мабуть, кохаємо, але не робимо зустрічних кроків, бо – лячно. Нас багато чого пов’язує, у нас спільні діти і я би міг замінити батька її хлопчику. Але так багато всього сталося за останні роки, і як можна про все забути?.. Хочемо бути разом, але раптом нічого склеїти не вийде? А так – ми сусіди, батьки, друзі, близькі люди… Може, цього і достатньо?

Чи все ж варто знову спробувати поєднатися і стати щасливими, раз Бог посилає нам цей ШАНС?..

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page