Вони купили будинок напроти. Прийшли до нас через кілька днів знайомитися, запропонували дружити, запросили на входини. Ми сходили, посиділи, подарували новим сусідам плед і пляшку шампанського. Їх стіл вразив нас багатством, він ломився від дорогих делікатесів і наїдків. Це потім ми дізналися, що сусіди мають магазин будматеріалів в райцентрі і дві квартири, які здають в оренду, а жити вирішили в селі – тут спокійніше.
Все в наших сусідів було краще, і Ніна не вгамовувалася, не давала мені спокою: он вони ремонт зробили, он альтанку в дворі встановили різьблену, он машину поміняли на новішу, он на море на два аж тижні літали…
А у нас що? Я сам працюю, Ніна не може собі роботу у нас в селі знайти, та й дітей двоє.
Цікаво, що ви скажете про те, що сталося далі… А сталося от що.
Я помітив, що у дружини почали з’являтися додаткові гроші. То поїсти щось смачніше прикупить, то поїде манікюр-педикюр зробить в райцентрі. Я й раніше їй намагався якусь грошину виділяти їй на елементарний догляд за собою, але часто не виходило. А тут вона почала робити це регулярно, при цьому грошей у мене не просить. Сказала, що почала продажами в інтернеті займатися, працювати з якимось магазином. Ну я зрадів, що вона знайшла собі справу і заспокоївся.
А через деякий час Ніна заявила, що хоче переїхати в райцентр, мовляв, там можливостей більше. Сказала, що має змогу орендувати там квартиру.
Я відмовився. Дівчатка теж. Доньки тут в школу ходять, в четвертий і сьомий клас, їм школа подобається, в мене робота в агрофірмі, а живемо ми в будинку моєї бабусі, яку забрали кілька років тому до себе мої батьки.
Тоді Ніна запропонувала, що в райцентр поїде вона сама, раз ми не хочемо, а на вихідні буде приїздити до нас. Я знизав плечима: роби, мовляв, як знаєш. Я не думав, що вона покине дітей. А вона поїхала.
Поверталася на вихідні, наводила порядок у нас, готувала, проводила час з дочками і знову їхала.
Батьки мої крутили пальцем біля скроні, радили мені розлучитися, але я хотів ще почекати. Подивитися, що буде далі. Я нікуди не поспішав.
Взимку ми разом з сусідами зустріли Новий рік, а потім, вдома, Ніна оголосила, що ми летимо всі вчотирьох на відпочинок в Єгипет, сказала, що вона заробила такі гроші завдяки тому, що ми дозволили їй жити у місті, і вона тепер добре заробляє, бо працює на кількох роботах.
Ми злітали, відпочили біля Червоного моря. А згодом я дізнався, як заробляє Ніна.
У молодшої дочки в той день піднялася температура, її відпустили зі школи додому. Я відпросився з роботи, почав дзвонити дружині, але Ніна не відповідала. Тоді я поїхав до неї на квартиру в райцентр – їхати 20 хвилин від села.
Я зупинився на околиці міста біля багатоповерхового будинку, в якому Ніна орендувала квартиру на третьому поверсі. Це був новий район, новобудови тут росли, як гриби.
Вони обіймалися, не соромлячись, прямо на відкритому балкончику-терасі: моя дружина і наш багатий сусід. Сміялися. Про щось говорили – я з землі чути не міг, про що, але чітко їх бачив.
Я зайшов у під’їзд і сказав консьєржці:
– Передайте мешканці такої-то квартири, що в неї дочка захворіла.
І я поїхав додому.
Через годину примчала Ніна. Я не влаштовував сцен, просто сказав, що тепер я дівчаток буду привозити до неї на вихідні, якщо вони матимуть бажання, а сюди щоб Ніна забула дорогу. Ми розлучилися.
Сусіди продали будинок і виїхали. Три роки я майже не бачив Ніну, доньки розповідали, що бачили фото мами з Європи, Китаю, Мальдів…
Потім вона повернулася. Викупила вже в інших господарів той самий будинок напроти і живе зараз там з синочком, з яким повернулася в село. Хлопчикові півтора роки, дуже схожий на Ніну, але можна впізнати в ньому і риси нашого колишнього сусіда.
Того чоловіка, заради якого Ніна нас тоді покинула, не стало. Дещо він залишив Ніні і сину, бо інших дітей не мав. А саме ті дві квартири в райцентрі. Бізнес, мабуть, залишився його дружині.
Обидві квартири Ніна вже зараз оформила на наших доньок. З дівчатками вона спілкується, і я не проти, адже їм так потрібна мама… Няньчяться дочки і з братиком.
А що відчуваю до колишньої дружини я? Я її кохаю. Так, досі, попри все. Але як бути – не знаю. Ми сусіди, щодня бачимося вже рік. Вона змінилася.
Говорить, що тільки тепер розуміє, які ми тоді були щасливі, що справжнє щастя – не в грошах і подорожах… А тут. В той же час вона мені якось сказала, що ні про що не шкодує, адже у неї синочок, а дитина – це благословення, і, значить, все було не просто так.
Я думаю, вона любила того чоловіка, який подарував їй тимчасово те життя, про яке вона мріяла, дав змогу побачити світ… Але я бачу і відчуваю, що вона має почуття і до мене.
Ось так і живемо. Я сам і вона сама. Обоє, мабуть, кохаємо, але не робимо зустрічних кроків, бо – лячно. Нас багато чого пов’язує, у нас спільні діти і я би міг замінити батька її хлопчику. Але так багато всього сталося за останні роки, і як можна про все забути?.. Хочемо бути разом, але раптом нічого склеїти не вийде? А так – ми сусіди, батьки, друзі, близькі люди… Може, цього і достатньо?
Чи все ж варто знову спробувати поєднатися і стати щасливими, раз Бог посилає нам цей ШАНС?..
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
