fbpx

Вони почали зустрічатись. Олександр допомагав по дрібницях: меблі пересунути, поклеїти шпалери, міг заскочити привезти сумку продуктів. Якогось моменту відносини переросли у щось більше. Сказати, що Іра закохалася, мабуть, не можна було. Але уважний та дбайливий Олександр заміняв їй батька, друга та коханця. Він не приховував, що одружений, а Іра ніколи не цікавилася тією його стороною життя

Іра стояла на зупинці, автобуса як на зло не було, а зима з морозом навіть якось дуже була. Вона злилася на себе, зате, що вирішила одягти тонку курточку в інститут і спідницю — покрасуватись. І ось на тобі. Година на вулиці, підстрибуючи і поплескуючи себе руками.

Машина зупинилася хвацько, навіть ефект, відчинилися двері.

– Давай, залізай. Автобус поки дочекаєшся — замерзнеш.

Іра недовго думаючи стрибнула в теплий салон. Чоловік пристойний на вигляд, років 40-45.

– Куди тобі?

Іра назвала адресу стукаючи зубами.

— Дорогою, — чоловік посміхнувся, — поїхали.

– Слухай, дівчино, а у тебе алкоголь вдома є?

– Ні, я не п’ю, що ви.

– А не пити пропоную, а проводити профілактику простудних захворювань.

Чоловік усміхнувся, і подивившись на дорогу, зупинився і попросив почекати пару хвилин. Повернувся з пляшкою вина та спеціями. Розповів, як робити глінтвейн. Іра кивала головою.

Чоловік привіз її до будинку, за дорогу не взяв жодної копійки.

Іра піднялася сходами додому. Потрапивши в тепло, зрозуміла, як втомилася за день, а голова почала боліти. «Ну яке ще вино гріти – спати ляжу!» У двері зателефонували. На порозі стояв старий чоловік із пакетом.

– Пустиш? Я тут тобі ліки привіз. І вино, звісно, ​​ти не нагріла. Іди лягай. Сам усе зроблю.

Іра так отетеріла від натиску, м’якого, але потужно, що послухалася…

Чоловіка звали Олександр. Вони почали зустрічатись. Він допомагав по дрібницях: меблі пересунути, поклеїти шпалери, міг заскочити привезти сумку продуктів. Якогось моменту відносини переросли у щось більше. Сказати, що Іра закохалася, мабуть, не можна було. Але уважний та дбайливий Олександр заміняв їй батька, друга та коханця.

Він не приховував, що одружений, а Іра ніколи не цікавилася тією його стороною життя.

Так пролетіло два роки. Вона закінчила інститут, їй запропонували роботу у сусідньому місті. Поїхала вона мовчки, нічого йому не сказавши. Вирішила, що так буде краще. Він не шукав її.

Минуло три роки. Вона повернулася до рідного міста. Їй запропонували гарну роботу за фахом. Там же познайомилася із колегою. Молодий яскравий чоловік повністю її зачарував. Зустрічі переросли у міцне та сильне почуття. Олег, так звали коханого, зробила їй пропозицію і того ж вечора, отримавши згоду дівчини, повів її знайомити з батьками.

Коли вона зайшла до квартири, то остовпіла — батьком Олега був той самий Олександр. Він ні жестом, ні поглядом не показав, що вони знайомі. Привітався, посадив за стіл, весь вечір жартував. Щоправда, його дружина дивилася на неї якось… не так. Іра не розуміла, як саме, тільки відчула, що майбутня свекруха щось підозрює.

Олег розповів про майбутнє весілля, батьки пораділи за молодих, питали про плани спільного життя. Іра намагалася нічим не показувати свого збентеження.

Прийшовши додому, вона сиділа на дивані і думала, як жити далі: розповісти все Олегові, втекти знову, вдавати, що нічого не сталося?

Дзвінок у двері пролунав пізно ввечері. Олександр стояв на порозі.

– Потрібно поговорити.

Розмова затяглася за півночі. Олександр переконав її не робити дурниці та не кидати його сина. Тим більше, вона його любить. Між ними почуттів немає, принаймні таких, щоб руйнувати сім’ї: існуючу і майбутню для цього. Іра погодилася.

Вже вісім років як вона одружена з Олегом. В особі Олександра, вона отримала чудового свекра. Дбайливого, доброго, розуміючого. А ще й прекрасного діда двом своїм діткам-близняткам. Ось тільки свекруха ні-ні — та зиркне на невістку.

Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.

You cannot copy content of this page