Я ще не на пенсії працюю помічницею судді в нашому районі. Ось відпускні отримала, відклала про всяк випадок. Відпустку з онуками провела, одна нездужала, друга за компанію вдома сиділа.
Вкотре вранці приїхала, у сина і невістки сум сумний – холодильник зламався, на придбання нового грошей немає. Вони працюють, але діти та іпотека, самі розумієте, коштів зайвих немає. Я свої відпускні запропонувала:
— Купуйте холодильник, зі мною за чотири місяці розрахуєтеся.
Вони погодились. Віддала тридцять тисяч, купили холодильник. Перші два місяці по десять тисяч віддавали, настав третій — тиша.
Я не колектор, з ранку до вечора не дзвонила, на стінах в їхньому під’їзді не писала. Мовчки чекала, хоча день отримання заробітної плати сина минув.
П’ятий місяць пішов. Грошей немає, не дзвонять, не пишуть. Дай, думаю, сама зателефоную, тим більше грошам застосування знайшла. Подзвонила.
— Мамо, ми на мілині, дітей до аквапарку звозили, — сказав син. — Потерпи місяць.
Хто сказав, що я хочу терпіти? Може, треба було нормально розставити пріоритети? Спочатку з боргом розрахуватись, потім аквапарк? Чому з аквапарком не можна було місяць потерпіти, а я терпи?
— Мамо, що ти справді! Твої онуки відпочили, а ти так кажеш, ніби я гроші на вітер викинув. Це діти! Відпочинок дітей!
Начеб щось з онуками трапилося без аквапарку. Аквапарк – не життєво важливі ліки, не форс-мажор. Це розвага. На поїздку вони витратили понад двадцять тисяч, своєю машиною їхати не ризикнули, брали квитки на тур вихідного дня.
З наступної зарплати син гроші віддав. З таким обличчям віддав, ніби ласку зробив. Невістка поруч була, про аквапарк згадала, сказати вирішила:
— Хотіли з дітьми за місто їхати в зону відпочинку з будиночком, але знову б вам гроші не віддали, ви б нас зжерли тоді за витрачені на ваших онуків гроші.
Запитала, як онуки пов’язані із фінансовим зобов’язанням їхніх батьків? Ніяк. Гроші – це гроші, онуки – це онуки. Я рада, що онуки відпочили в аквапарку, а у мене вимоги до батьків, а не до онуків – зобов’язання треба виконувати.
Якщо я щось обіцяю чи гарантую, то зроблю.
— Дякую за допомогу, — замість відповіді на моє запитання сказала невістка. — Наступного разу ми візьмемо кредит.
— Беріть, — кивнула я, — працівникові банку відпочинком дітей пояснити нічого не вийде, тож беріть кредит.
Я ще й поганою лишилася. Виручила на свою голову. Від щирого серця допомогти хотіла. Ну, більше не буду, хоч і діти.
Фото – ілюстративне, авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
