fbpx
життєві історії
Вони вже продавали мою однокімнатну квартиру, обговорюючи сучасні ціни на нерухомість, сварилися, кому з братів дістанеться наша машина. Але найдивніше було почути, як сестра Андрія зі старшою дочкою вже ділять наші квартири! Я була у них в гостях. Приїхали з гостинцями, як завжди; нас поклали спати, але до мене сон не йшов. Так ось, ці “леді” сиділи на кухні і, не особливо криючись, міркували, що брат з тіткою у них бездітні, а значить, зобов’язані все своє майно залишити в спадок улюбленим племінникам. Будемо намагатися найняти доглядальницю або відправимо їх в нормальний будинок престарілих

Нарешті я знайшла в собі сили, щоб висловити Андрію всі свої справжні почуття до його рідні.

Більш того – я заблокувала їх всюди, і свекра зі свекрухою, і його невтомну у народженні дітей сестру з “чоловіком”, так зараз прийнято називати співмешканця, які не значиться батьком дітей на папері, – заблокувала і в телефоні, і в соцмережах. А якщо являться особисто, навіть двері не відкрию!

Моя історія може навіть здатися вам нудною. Вибачте, але не можу стриматися… Навіть якщо я стовідсотково впевнена в собі і всоїй правоті, я відчуваю потребу в пораді з боку. Тому і пишу про це.

Зі своєю ріднею чоловік познайомив мене ще до весілля, і вони все мені відразу “сподобалися”. Посудіть самі: я з благополучної сім’ї, батьки з дитинства пилинки здмухували.

Мій старший брат сам вивчився в престижному університеті, сам знайшов роботу, сам годує сім’ю, ще й мамі намагається допомогти.

У чоловіка: батько неблагополучний, від якого весь час діставалося і дружині, і сину з донькою; мати-терпила, досі не розумію, чому вона не розлучилася; сестра – постійна породілля, народили чотирьох дітей в однушці, чоловік сестри з нею ніколи не був розписаний, все діти не записані на нього заради цих смішних державних виплат матері-одиначці…

Йдучи розписуватися, я сказала Андрію: мої батьки дали мені життя, дитинство, освіту, навіть спадок (я вже вписана в їхній заповіт із застереженням – коли у мене народяться діти, документ буде переписаний на їх користь).

У тебе ж не сім’я, а біль. Звичайно, якщо твоїм батькам буде потрібна допомога, будемо намагатися найняти доглядальницю або відправимо їх в нормальний будинок престарілих, будемо контролювати персонал і платити за нього.

Але більше – не проси від мене, я не нянька! А що стосується сестри, вона доросла жінка, і нехай сама відповідає за своє життя.

Чоловік наче зі мною погодився, але схоже, у його сім’ї були свої види на мій рахунок.

Ми живемо в місті. Працюємо на двох роботах, маємо свою велику квартиру, в якій живемо, і ще одну маленьку – під оренду.

Його рідня живе в селі – батьки, і в райцентрі сестра. І мені відразу здалося, що вони вирішили – у нас квартир занадто багато, як для двох людей. А те, що ми все це заробили власним потом, їх не хвилює!

Почалося все з нешкідливих прохань:

– Ми приїхали в лікарню, зустріньте на вокзалі, відвезіть туди-сюди на машині,.

– Чи можна переночувати, ми на поїзд запізнилися.

Потім почали просити більше:

– У нас в аптеці маленький вибір, купите ліки? – і це з додатком списку на п’ять тисяч, причому віддавати ці гроші ніхто навіть не запропонував.

 – Богданчик ніколи не бачив аквапарку, давайте ми його до вас привеземо, а ви його порадуйте. І Софійку візьміть теж. Та в кафе їх там звозите – не чужі ж, а племінники.

Але найдивніше було почути, як сестра чоловіка зі старшою дочкою вже ділять наші квартири! Я була у них в гостях. Приїхали з гостинцями, як завжди; нас поклали спати, але до мене сон не йшов.

Так ось, ці “леді” сиділи на кухні і, не особливо криючись, міркували, що брат з тіткою у них бездітні, а значить, зобов’язані все своє майно залишити в спадок улюбленим племінникам!

У планах вони вже продавали мою однокімнатну квартиру, обговорюючи сучасні ціни на нерухомість, сварилися, кому з братів дістанеться наша машина.

Серйозно? Мені, між іншим, всього лише тридцять п’ять! І я ніяка не “бездітна”, ми ж з чоловіком не раз пояснювали їм, що свідомо відкладаємо народження дітей до повної виплати кредитів.

В той день я твердо зрозуміла, що більше не переступлю поріг їхнього будинку.

Але далі – більше! Почалися дзвінки з проханнями про гроші. Сестра ремонт затіяла, допоможіть, багаті родичі! І не скажеш же, що у них не було грошей – були, планшети для молодшеньких купили.

Питається – навіщо, якщо вони його через два тижні зламають (не вперше ж – це раз), і взагалі, хіба до іграшок, якщо у самих дах протікає?

А потім вона оголосила, що чекає п’ятого. Я зателефонувала їй першій – хотіла похвалитися власним аналогічним станом і трохи потішитися, адже квартирки мої тепер від них точно попливуть.

Але вона перебила – радість-то яка, мовляв, у них знову дитинка! На мої розумні запитання “Куди стільки?” відмахнулася – дав Бог зайчика! І тут же почала розпоряджатися:

– Купіть нам на виписку коляску, та не таку, як минулого разу, а дорогу, у нас же дороги погані.

Це стало останньою краплею.

Більше я не збираюся витрачати свого життя на цей клан.

Тепер мені є, про кого піклуватися. і якщо навіть Андрій не зрозуміє – то що ж. Але я вірю у його здоровий глузд і наше кохання.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page