Нарешті я знайшла в собі сили, щоб висловити Андрію всі свої справжні почуття до його рідні.
Більш того – я заблокувала їх всюди, і свекра зі свекрухою, і його невтомну у народженні дітей сестру з “чоловіком”, так зараз прийнято називати співмешканця, які не значиться батьком дітей на папері, – заблокувала і в телефоні, і в соцмережах. А якщо являться особисто, навіть двері не відкрию!
Моя історія може навіть здатися вам нудною. Вибачте, але не можу стриматися… Навіть якщо я стовідсотково впевнена в собі і всоїй правоті, я відчуваю потребу в пораді з боку. Тому і пишу про це.
Зі своєю ріднею чоловік познайомив мене ще до весілля, і вони все мені відразу “сподобалися”. Посудіть самі: я з благополучної сім’ї, батьки з дитинства пилинки здмухували.
Мій старший брат сам вивчився в престижному університеті, сам знайшов роботу, сам годує сім’ю, ще й мамі намагається допомогти.
У чоловіка: батько неблагополучний, від якого весь час діставалося і дружині, і сину з донькою; мати-терпила, досі не розумію, чому вона не розлучилася; сестра – постійна породілля, народили чотирьох дітей в однушці, чоловік сестри з нею ніколи не був розписаний, все діти не записані на нього заради цих смішних державних виплат матері-одиначці…
Йдучи розписуватися, я сказала Андрію: мої батьки дали мені життя, дитинство, освіту, навіть спадок (я вже вписана в їхній заповіт із застереженням – коли у мене народяться діти, документ буде переписаний на їх користь).
У тебе ж не сім’я, а біль. Звичайно, якщо твоїм батькам буде потрібна допомога, будемо намагатися найняти доглядальницю або відправимо їх в нормальний будинок престарілих, будемо контролювати персонал і платити за нього.
Але більше – не проси від мене, я не нянька! А що стосується сестри, вона доросла жінка, і нехай сама відповідає за своє життя.
Чоловік наче зі мною погодився, але схоже, у його сім’ї були свої види на мій рахунок.
Ми живемо в місті. Працюємо на двох роботах, маємо свою велику квартиру, в якій живемо, і ще одну маленьку – під оренду.
Його рідня живе в селі – батьки, і в райцентрі сестра. І мені відразу здалося, що вони вирішили – у нас квартир занадто багато, як для двох людей. А те, що ми все це заробили власним потом, їх не хвилює!
Почалося все з нешкідливих прохань:
– Ми приїхали в лікарню, зустріньте на вокзалі, відвезіть туди-сюди на машині,.
– Чи можна переночувати, ми на поїзд запізнилися.
Потім почали просити більше:
– У нас в аптеці маленький вибір, купите ліки? – і це з додатком списку на п’ять тисяч, причому віддавати ці гроші ніхто навіть не запропонував.
– Богданчик ніколи не бачив аквапарку, давайте ми його до вас привеземо, а ви його порадуйте. І Софійку візьміть теж. Та в кафе їх там звозите – не чужі ж, а племінники.
Але найдивніше було почути, як сестра чоловіка зі старшою дочкою вже ділять наші квартири! Я була у них в гостях. Приїхали з гостинцями, як завжди; нас поклали спати, але до мене сон не йшов.
Так ось, ці “леді” сиділи на кухні і, не особливо криючись, міркували, що брат з тіткою у них бездітні, а значить, зобов’язані все своє майно залишити в спадок улюбленим племінникам!
У планах вони вже продавали мою однокімнатну квартиру, обговорюючи сучасні ціни на нерухомість, сварилися, кому з братів дістанеться наша машина.
Серйозно? Мені, між іншим, всього лише тридцять п’ять! І я ніяка не “бездітна”, ми ж з чоловіком не раз пояснювали їм, що свідомо відкладаємо народження дітей до повної виплати кредитів.
В той день я твердо зрозуміла, що більше не переступлю поріг їхнього будинку.
Але далі – більше! Почалися дзвінки з проханнями про гроші. Сестра ремонт затіяла, допоможіть, багаті родичі! І не скажеш же, що у них не було грошей – були, планшети для молодшеньких купили.
Питається – навіщо, якщо вони його через два тижні зламають (не вперше ж – це раз), і взагалі, хіба до іграшок, якщо у самих дах протікає?
А потім вона оголосила, що чекає п’ятого. Я зателефонувала їй першій – хотіла похвалитися власним аналогічним станом і трохи потішитися, адже квартирки мої тепер від них точно попливуть.
Але вона перебила – радість-то яка, мовляв, у них знову дитинка! На мої розумні запитання “Куди стільки?” відмахнулася – дав Бог зайчика! І тут же почала розпоряджатися:
– Купіть нам на виписку коляску, та не таку, як минулого разу, а дорогу, у нас же дороги погані.
Це стало останньою краплею.
Більше я не збираюся витрачати свого життя на цей клан.
Тепер мені є, про кого піклуватися. і якщо навіть Андрій не зрозуміє – то що ж. Але я вірю у його здоровий глузд і наше кохання.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
