fbpx

Вперше мамою я стала у 35 років. Богданчик довгоочікувана дитина, тому я одразу ж казала, що поки на роботу виходити не буду, вирішила всю себе присвятити сину, благо, чоловік не проти, і заробляє пристойно. Ми багато з ним гуляємо, граємось і розвиваємось. Того дня була неймовірно спекотна погода, вийшли гуляти досить рано, щоб на обід повернутися. І треба ж було нам зустріти цю бабульку?

Вперше мамою я стала у 35 років. Богданчик довгоочікувана дитина, тому я одразу ж казала, що поки на роботу виходити не буду, вирішила всю себе присвятити сину, благо, чоловік не проти, і заробляє пристойно. Ми багато з ним гуляємо, граємось і розвиваємось. Того дня була неймовірно спекотна погода, вийшли гуляти досить рано, щоб на обід повернутися. І треба ж було нам зустріти цю бабульку?

Нарешті до нашого міста повернулося літо. Сонечко, тепло, небо чисте, краса. Вранці пішли з сином на майданчик гуляти.

Побігали, на гойдалках покаталися, з гірки прокотилися, все як годиться.

Богданчик, судячи з усього, носитися втомився і вирішив відпочити в пісочниці, пасочки напекти. Сидимо, він в пісочниці, я поруч на борту.

Навколо нікого, тільки по кущах хлопці постарше бігають. Сонечко припікає, сиджу, ноги витягнула, нехай, думаю, позасмагають.

Хвилин через десять нашого перебування в пісочниці приходить бабуля з двома онуками, років двох-трьох.

Раптом чую: “А ви не могли б себе скромніше вести, тут все таки діти”.

Озирнулася, думала може хтось на травичці позасмагати приліг, а я й не помітила. Ні, нікого крім нас з сином немає. питаю:

Ви мені?

– Так, вам, кому ж ще? Крім вас немає нікого.

– Так я начебто скромно сиджу, що вас не влаштовує?

– Ви б ноги так не розгортали, у мене хлопчики.

В мене забракло слів, одягнена я була досить скромно за нинішніми мірками. Футболка, шорти пристойної довжини.

Не за віком мені вже короткі носити. Та й ноги я не розчепірила, а просто витягнула, нікому не заважаючи при цьому. Я продовжила діалог:

– Так я начебто не в спідниці сиджу, все пристойно, нікому не заважаю.

– Скромнішою треба бути, тут вам не пляж, а дитячий майданчик.

Загалом далі сперечатися я не стала, зрозуміла, що марно. Щоб не нервувати бабулю ноги підібрала і продовжила ліпити паски з сином.

А бабуся з онуками попорпалися хвилин 5-7 і зі словами: “Ходімо краще на інший майданчик” пішли.

Сиджу зараз і згадую з посмішкою. І думаю, а може все таки вона має рацію? Скромніше треба бути, матусі, скромніше!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page