Я залишаюся вдома.
Доки возили іноземних журналістів по місцям, де все ніяк не приживається рускій мір (по всьому Києву), знайшли де купити хліб. Вперше за останні 8 днів у нас на вечерю був хліб. Одну буханку віддала консьєржці. Вона не була вдома ще з початку війни – стереже наш сон ночами. Жінка аж просльозилась. Сказала, що їй за сьогодні двічі приносили гарячий суп і от я “добила” її можливість стримувати сльози, бо принесла хліб.
Про хліб і те, як останнім шматком кияни готові ділитися, я назнімала сьогодні багато цікавого. Постараюся завтра зробити з цього відео і опублікую.
Зідзвонилась з ексколегою і з”ясувалось, що він волонтерить у лікарні. Вдома сидіти не може, тому крутий перекладач став асистеном “принеси-подай” і хоча б так воює. Ми всі зараз воюємо. Кожен чим уміє.
Нарешті отримала новини від своїх друзів-харків’ян. Їх район сильно постраждав. Розбомбили дитсадок, куди вони водили сина. Їх сім”я до останнього лишалася в Харкові і тікала звідти уже під безперервними обстрілами. Тепер вони жартома називають себе бомжами.
Русня, ви хоч усвідомлюєте, що людям краще втратити дім, ніж отримати російське асвабаждєніє? Цього я вам не пробачу. Ніколи. Нізащо.
І ще, я сьогодні вдома влаштувала одиночний пікет війні – вперше за ці 9 днів одягла піжаму. До цього постійно спала в спортивному костюмі з ключами і грошима в кишенях, щоб в разі повітряної тривоги взутися і бігти в бомбосховище.
Сьогодні ж одягла піжаму і дуже сподіваюсь, що мені не доведеться прееодягатися в спортивний костюм під виття сирен.
Спати, звичайно, все дно доведеться в коридорі, бо цієї ночі повітряна тривога вже була. І заснути мені світить тільки коли прокинеться чоловік. Бо ми спимо по черзі. Один спить, інший слухає, чи не почалися вибухи та сирени. От зараз моя черга “бдіть”. А через кілька годин починається новий бойовий день на інформаціфному фронті. Переможемо!
Слава Україні, ЗСУ та теробороні!
Антоніна Кучеренко, Фейсбук (https://www.facebook.com/antonina.kucherenko)
