fbpx

– Все буде добре, Даринко! Я поговорю з Русланом, – говорила свекруха. – Ти ось, візьми грошенят, і купи собі золотий браслетик, ти ж так хотіла, я знаю. – Це ти хотіла, щоб я на Дарині одружився, тепер живи сама. Я Уляну любив, і завжди буду любити. – З тими словами й пішов зі світу хлопець. Тітка Юля місця собі не знаходила. – Для чого мені це все потрібно? Тепер одна на старості літ залишилася

– Все буде добре, Даринко! Я поговорю з Русланом, – говорила свекруха. – Ти ось, візьми грошенят, і купи собі золотий браслетик, ти ж так хотіла, я знаю. – Це ти хотіла, щоб я на Дарині одружився, тепер живи сама. Я Уляну любив, і завжди буду любити. – З тими словами й пішов зі світу хлопець. Тітка Юля місця собі не знаходила. – Для чого мені це все потрібно? Тепер одна на старості літ залишилася.

***

До Руслана на випускний, окрім родичів та друзів, прийшла ще й сусідка Юля. Всюди були радісні посмішки, лунала музика, а тітка Юля дивилася на юнака й мовчки пустила сльозу. Адже це міг бути її внук.

Уляна з Русланом були сусідами по одній вулиці, тому зналися з дитинства. Ще зовсім юні вони не розуміли соціальний статус батьків один одного, але коли підросли, батьки стали їх ділити. Руслан ріс в багатій сім’ї: батько далекобійник, завжди привозив з інших країн новий одяг та іграшки. В Уляни була ж інша ситуація: батько пішов з життя, а мати на собі тягнула всю родину. Коли Уляні було 15 років, мати пішла з життя. Так і стала дитина сама жити. Руслан у всьому дівчину підтримував, допомагав, хоча за ним всі дівчата з села бігали. Сеpце ж хлопця належало одній — красуні Уляні.

– Ти не думай про неї, – гаркнула Юля, коли одна зі знайомих розказала, що її син часто в Уляни гостює. – Сирота тобі не пара, хіба важко знайти рівну собі дівчину? Ось наприклад, Дарина — гарна дівчина, ще й батьки бізнесмени. Вона вчиться на юриста в місті. Нам підходить.

Хлопцеві ж було байдуже на слова матері. Юля ж вирішила все розказати чоловікові, може, він щось придумає.

– Я заберу його до себе на роботу. В дорозі забуде про цю дівку, – сказав батько.

Так багато зусиль доклали батьки, але все-таки відбили Руслана від Уляни. А от часта гостя в його домі стала Дарина.

– Знаєш, що тобі скажу? Руслан нам гроші на весілля заробляє! – підколола якось вона у клубі Уляну.

Уляні було дуже образливо чути такі слова, адже любила Руслана всім серцем. Ще й свекруха випалила прямо в очі:

– Ти хороша дівчина, але зрозумій – Руслан не для тебе.

Уляна зрозуміла, чому батьки не хочуть їх одружити. Проплакала не одну ніч, а тоді раптово зібралась і поїхала на Закарпаття до тітки.

Приїхав Руслан й одразу до Уляни. Але от вдома нікого не було. Мати ж розповіла, що Уляну посватали з багатієм з Карпат. Руслан не міг повірити матері, місця собі не знаходив. І тут втішати хлопця взялася Дарина. Так часто гостювала, що через декілька місяців відсвяткували весілля.

Життя ж було у молодих, як у кота з собакою. Грошей вдосталь, квартиру батьки подарували в райцентрі, але сварилися дуже часто. Руслан чарку перехиляє чи не кожний день. Дарина ж лише жаліється свекрусі, що й ночами додому не приходить. Юля вже була не рада такому шлюбі. Думала, що Дарина народить дитину й щось зміниться. Але стало лише гірше.

– Не переживай, все буде добре. Я обов’язково з ним поговорю. Ти краще браслетик золотий купи собі. – щебетала свекруха і підсипала грошенят.

Говорити з Русланом було ж марно:

– Я не можу дивитися на Дарину. Ти її вподобала, от і живи з нею.

Так пив хлопець, що пішов… в 35 років… Юля була сама не своя від такого горя. Одразу попросила невістку з онуком до них переїхати, на що та відповіла, що виїжджає з малим у Польщу. “Тато нам у Варшаві квартиру купив”.

Так Юля стала жити на самоті. Чоловік завжди в роз’їздах, нема до кого слова сказати.

Одного дня Юля вигляділа у вікні Уляну з речами та маленьким хлопчиком. Одразу вибігла до дівчини. Уляна хотіла боком обійти жінку, але, побачивши чорну хустку на голові, зрозуміла, що сталася якась бiда.

Розговорилася й Уляна розповіла, що щастя в шлюбі не мала: чоловік пив, ображав, от і втекла. А от звістка, що її колишній кавалер пішов з життя, вразила дівчину.

– Мамо, йдемо, – попросив хлопчик Руслан і привів їх до тями.

– То ви заходьте до нас, – запросила Уляна. – Не так тяжко буде.

Так і здружилися. Забігала Юля до сусідки декілька разів на день. Допомагала з усім: харчі купувала, подарунки. Й інколи, граючись з малим, думала, що це міг бути б і її внук.

Плакала Юля кожний вечір, що позбавила щастя свого сина, і себе також…

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page