fbpx

Все було добре до того моменту, поки не настав час ділити спадщину свекра. Я в ці справи не вникала. Це їхнє, сімейне, нехай розбираються самі. Тільки так вийшло, що в цей момент я привела на світ сина, першого онука свекрухи. В день виписки Юля Петрівна прийшла сама не сама, і вручила “подарунок”, через якого на мене тепер дивляться боком

Все було добре до того моменту, поки не настав час ділити спадщину свекра. Я в ці справи не вникала. Це їхнє, сімейне, нехай розбираються самі. Тільки так вийшло, що в цей момент я привела на світ сина, першого онука свекрухи. В день виписки Юля Петрівна прийшла сама не сама, і вручила “подарунок”, через якого на мене тепер дивляться боком.

Протягом останніх кількох тижнів не перестаю думати про свої стосунки зі свекрухою. Ніяк у голові не вкладається.

Виходить, що ми ніколи з нею не з’ясовували стосунків, не конфліктували. Ми були один з одним гранично ввічливі та тактовні. Швидше за все, тому, що нам не довелося жити разом. Ми не позичали в неї грошей, не просили жодної допомоги і не зверталися ні з яких питань.

Почалося все з того, як з нею посперечався її син мій чоловік. Суперечка спалахнула ще та. Вони почали ділити майно, що залишилося після відходу її чоловіка – мого свекра.

Я намагалася не влазити в їхню ситуацію. Це їх сімейні справи. Вважала за краще зберігати нейтралітет. Але коли чоловік був дома, то я налаштовувала його, що з мамою не варто сперечатися і потрібно б налагодити стосунки. А він же сподівався, що вона поступиться йому. Чого так і не сталося.

Якраз у розпал їхнього конфлікту я дізналася про свій цікавий стан. За весь період свекруха мені жодного разу навіть не зателефонувала. Її не цікавило, як почувається мати її майбутнього онука, як минає цікавий стан. Адже йшлося про її першого онука! Інших поки що немає. Але вона нічим не цікавилася.

Я образилася на Юлю Петрівну і за себе, і за дитину. Я дзвонила їй, намагалася достукатися до її совісті, хотіла розповісти, як минає мій час, поділитися радістю. Але з її боку не було жодного інтересу. Просто відчуження. Вона не виявляла жодних почуттів. Її нічого не цікавило.

Коли настав день виписки, я навіть образилася на Юлю Петрівну. Жодної радості в її очах я не побачила. І тут сталося те, чого я зовсім не очікувала. Вона вручила мені конверт і сказала з неприємним поглядом:

– Я думаю, цієї суми буде достатньо, щоб ви від мене відстали!

Таке відчуття, що я в чомусь винна. Я за весь цей час ніколи ні про які гроші їй навіть не натякала. Взагалі не було жодного фінансового підґрунтя. Аж до того моменту, коли не стало свекра, який залишив спадщину.

Якщо вони з сином не можуть домовитися, не поділять щось, то яким чином у цьому винні я та її онук, який лише з’явився на світ?

Досі звинувачую себе, що взяла той конверт. Тільки я була розгублена і не розуміла, що відбувається. Ці гроші чоловік відносив їй, тільки вона не взяла. Тоді я плюнула на все і використала їх на гігієнічні засоби для сина.

Не я так захотіла, щоби вона відкупилася від онука. Але якщо вона так вирішила, то я ухвалюю її рішення. З того моменту вже минуло 3 роки. Свекруха абияк спілкується з чоловіком моїм, приходить час від часу побачити онука.

Але ті гроші й досі стоять між нами. Хоча я нічого від неї не хотіла. Навіть натяків не робила.

Виходить, що син і мати, будучи рідними людьми, помирилися та змогли пробачити один одного. А мене просто зробили ворогом народу.

І скажіть мені, до якого берегу тут я?

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page