fbpx
життєві історії
Все було добре. Нас з Настею виписали на третій день додому. Всі родичі і друзі нас зустріли з квітами та кульками. А саму кімнату дитинки Андрій прикрасив дуже гарно та ніжно. Але мені це не допомагало, а навпаки – відсторонювало. Перший тиждень з нами жила моя мама, а свекруха приходила і допомагала. Я розуміла, того, що я маю відчувати до своєї дитини – немає

Все було добре. Нас з Настею виписали на третій день додому. Всі родичі і друзі нас зустріли з квітами та кульками. А саму кімнату дитинки Андрій прикрасив дуже гарно та ніжно. Але мені це не допомагало, а навпаки – відсторонювало. Перший тиждень з нами жила моя мама, а свекруха приходила і допомагала. Я розуміла, того, що я маю відчувати до своєї дитини – немає.

Мені 33 роки, заміжня, дочці 3 місяці, але в  мене чомусь такий стан, що я не відчуваю до неї любові.

Я навпаки, кожен раз переконуюсь в тому, що Насті не повинно було бути, що це моя найбільша помилка в житті.

Дитинка у нас з Петром була запланована, всі дев’ять місяців я працювала, важко не було, і в самий день “Х” все минуло добре. В цей стан я попала дома. Коли чоловік, дідусі та бабусі сюсюкалися з дитиною, мені ставало не добре. Я не відчувала радості від годування, переодягання і тому подібне. Я надіялась, що все мине і любов до дитини з’явиться. Та щось все затягнулося.

Петро з дитиною допомагає, є няня. А мене все одно присутність Насті в будинку дратує і засмучує. Мені через неї довелось з роботи піти, зараз з дому працюю потроху. Дома теж сидіти нудно, у чоловіка брати гроші – принизливо для мене, не люблю просити і залежати від когось.

Намагаюся знайти роботу в офісі на повний день. Може, трохи простіше стане. Але розумію, що дитину не прийму, не хочу, хоч вона і хороша дівчинка, в цілому спокійна і здорова. Але я нічого, нічого до неї не відчуваю.

Коли Настя вдома, мені фізично неприємно з нею в одній квартирі перебувати, я не розумію, що вона тут робить і навіщо. Іноді мені її шкода. Але це не змінює нічого, мені вона не потрібна. Я всі дев’ять місяців думала, що це не зі мною, що це приниження, що мені важко розуміти цей стан, що в мені хтось живе і користується моїм тілом.

Хочу піти від чоловіка і залишити Настю йому. До чоловіка теж охолола, хоч і жалко мені його, він щиро мені допомогти намагається.

Вирішила сходити за допомогою до спеціаліста, це мій останній шанс на допомогу. Надіюсь все буде добре.

Може хтось був у схожій ситуації, що ви робили? Що може допомогти?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!