Не дає мені жити лише одне – чому він (мій батько, якщо можна так про нього казати) залишив маму з двійнею на руках.
Половину свого життя я хотіла його знайти, але потім дала на спокій, а ось мій брат Руслан ніяк не заспокоїться і досі!
У мене сім’я, діти, щоденні клопоти. Все вже давно вирішила для себе – непотрібні ми цій людині.
Брат дещо по-іншому переживає це для себе. У нього могло життя скластися набагато краще. Але що ж поробиш, кожен є сам ковалем свого щастя.
Все було у брата: жінка – красуня, синочок. Руслан пішов у зяті. Мав роботу, але мала заробітня плата не задовольняла його.
Почав шукати легшого хліба – друзі порадили щось “ліве”… Нічого доброго з цього не вийшло. Брат дуже хотів окрему квартиру, дорогу машину і ще знайти тата і показати – чого досягнув у житті і без батькової допомоги.
Ці такі мрії дитинства переросли у щось більше. Постійно хотів доводити, що кращий, що може більше, але дуже часто зазнавав поразок у тій “справі”.
Дружина не витримала того, що брат постійно пропадає по “шинках”, грошей не приносить, а навпаки – заліз у борги, почав заглядати часто до чарки.
Я як могла, так і підтримувала брата, але у мене теж сім’я, чоловік нервував, казав, що не можна стільки з Русланом возитися.
Мами вже давно нема. Якби знала, що таке з її сином робиться, точно б не витримала.
Тому мене мучить одне – як маю допомогти своєму єдиному братику, який пропадає? Скажу більше – вже пропав!
Дружина подала на розлучення, знайшла іншого. Син брата, а мій племінник, скоро цього дядька татом буде кликати. Чому мій брат зробив таке ж життя для свого сина?
Невже дитячі переживання так впливають на нас – дорослих? Як маю врятувати брата, свою рідну, єдину людину на цій землі?
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
