fbpx
життєві історії
Все було, як завжди. Люда готувала якісь страви на кухні, Микола Семенович неспішно прибирав квартиру. Пахло цитрусами та хвоєю. Літні люди жили зовсім самі. Бог дітей їм не дав, але вони вже давно навчилися не сумували. Звикли жити одне для одного, раділи кожному дню. Увесь світ обрушився для Миколи Семеновича. Де взяти такі величезні гроші? – Миколо, а давай я пройдуся по сусідах. На порозі палати стояла дуже красива молода жінка в дорогій шубі

Микола Семенович і уявити не міг, яким важким для нього стане цей Новий рік. Все було, як завжди. Люда готувала якісь страви на кухні, Микола Семенович неспішно прибирав квартиру. Пахло цитрусами та хвоєю. Літні люди жили зовсім самі. Бог дітей їм не дав, але вони вже давно навчилися не сумували. Звикли жити одне для одного, раділи кожному дню.

Раптом Оленка похитнулася і впала. Виявилося, Жінці необхідне було лікування, яке коштувало шалених грошей. Де їх взяти, Микола Семенович навіть не уявляв.

Він поділився своїм лихом з лікарем, пояснив всю ситуацію, але той лише розвів руками. Увесь світ обрушився для Миколи Семеновича. Навіщо йому було це життя без неї?

За одну ніч Микола Семенович став зовсім сивим. Він думав і думав, де ж йому дістати гроші. Єдиною надією був його двоюрідний племінник, який жив за межами країни. Але у нього просити було якось… совісно. Йому там складно і так, своя сім’я і маленькі діти.

Він толком не їв і взагалі не спав дві доби.

– Вам треба берегти себе! – сказала йму добра медсестра, – Ідіть додому! Хоч трохи поспіть!

– Та не зможу я спати, голубонько! Де ж я гроші для дружини дістану? – похитав головою чоловік.

– Ви не впадайте у відчай! Бог завжди приходить на допомогу, коли цього зовсім не чекаєш! – підбадьорила його медсестра.

На порозі квартири Миколу Семеновича зустріла сусідка. Вона запитала, як відчуває себе Людмила, розповіла останні новини парадного і поцікавилася вартістю. Почувши суму, сусідка задумалася.

– Миколо, а давай я пройдуся по сусідах. Нехай хто скільки зможе дасть. Раптом хоч щось назбираємо… – захитала головою Лідія.

Микола Семенович тільки рукою махнув. Не вірив він у все це. Зовсім не вірив. У людей свої потреби і турботи. Їм не до Люди…

Сусідка ще постояла на порожній сходовому майданчику, а потім побігла накинути на плечі хустку. Ліда занесла осиротілому сусіду трохи супу і булочки для Людмили, а сама вирушила по сусідах.

– З миру по нитці – сорочка буде! – бубоніла Ліда собі під ніс. Жінка вирішила обійти не тільки їхній будинок, але і весь мікрорайон. Має ж бути хоч якесь диво в ці новорічні свята!

Людмилі стало гірше. Микола Семенович картав себе за те, що відлучився від неї. Раптом він чітко усвідомив, що його дружини може не стати. Що тоді з ним буде? Як йому жити без Людочки?

…Вони познайомилися багато років тому в сільському клубі. Вона була молодша за нього на п’ять років і прийшла разом зі старшою сестрою. Така красива, спокійна і дуже усміхнена. І його душа просто злетіла до небес від одного погляду на цю милу дівчину.

Щойно Люді виповнилося шістнадцять, вони одружилися. Батьки не були проти, в усьому допомагали молодим. Ось тільки не послав їм Бог дітей. Мабуть, були у нього свої плани. І що ж тепер буде?

– Миколо Семеновичу, до вас відвідувачі! – обірвала його думки-спогади симпатична медсестричка.

– Хто там? – насторожився чоловік. Племінник мав приїхати тільки через три дні. Може, це сусідка.

Але на порозі палати стояла дуже красива молода жінка в дорогій шубі. Вона підморгнула Миколі Семеновичу і, блиснувши білими зубами, сказала:

– Добрий вечір, дядьку Миколо! Ви мене не впізнаєте?

– Ні! – розгублено похитав головою чоловік.

– Я Оленка! Придивіться уважніше! – знову посміхнулася непрохана гостя.

І тут до Миколи Семеновича дійшло. Півжиття пролетіло перед очима… Звичайно, упізнати в цій розкішній пані кирпату дівчинку з сусіднього будинку було просто неможливо. Тільки очі залишилися зелені та хитрувата посмішка, як і раніше, грала на губах…

У Оленки було ще два брати і три сестри. Наймолодшій дитині тоді виповнилося шість місяців. У них була дуже дружна і щаслива сім’я. Тато працював на будівництві, мама шила людям вдома. Звичайно, було складно, але на життя вистачало. Всі дітки доглянуті і чистенькі, ніхто ніколи не голодував.

І раптом весь мікрорайон встав на вуха. Батька Оленки нестало. Він повертався додому з роботи. Помітив, як до дівчини пристали хулігани, заступився…

Тоді маму Олени тільки діти і тримали на цьому світі. Потихеньку зібрала всю свою волю в кулак, влаштувалася на дві роботи і почала нести свій тягар. Було дуже важко. Поступово про сім’ю всі забули, ніхто не допомагав.

Крім Людмили і Миколи. Тоді чоловік обіймав керівну посаду, гроші вдома водилися. Кожні вихідні він з дружиною купував продукти і тихесенько відносив сусідці Алевтині. На день народження дітей і різні свята він діставав діткам подарунки та солодощі, а Люда йшла в гості і вручала їх малечі.

– Дядьку Миколо, все буде добре! Я випадково зустріла вашу сусідку,  тітка Ліда мені все розповіла. Все вже оплачено, тітка Люда буде жити! Довго і щасливо. З вами. Отже ні про що не турбуйтеся!

– Оленко… Але ж це такі величезні гроші! – зітхнув Микола Семенович зі сльозами на очах.

– Для вас величезні, для мене – цілком стерпні. Я вже багато років живу в Америці. Мій чоловік добре заробляє, у нього багато заможних родичів. Ця сума цілком доступна для нас! До того ж, я ніколи не забуду те добро, що ви зробили для мене і моєї родини, коли ми залишилися без тата.

– Та облиш, Оленко, що я такого зробив? Просто допомагав іноді, чим міг…

Олена постійно приїжджала в лікарню до Людмили. Жінці дали дуже сприятливі прогнози. Микола Семенович просто не вірив у своє щастя.

А племінник відмовився приїжджати. Послався на застуду. Сказав, що у нього зараз складне матеріальне становище і допомогти дядькові не зможе.

Микола Семенович не те, щоб засмутився, але йому стало трохи неприємно і прикро від того, що чужі люди стали їм з Людмилою ближчі за своїх. Олена заспокоювала чоловіка, як могла.

– Наостанок, донечко, скажи, навіщо тобі все це? – сумно посміхнувся Микола Семенович. – Он рідний племінник відмовився, а ти ж взагалі чужа нам людина…

– Чужі люди бувають ближче рідних! – посміхнулася Олена. – Наші численні родичі теж ніяк не допомагали мамі, а вона не стіни лізла від постійної важкої роботи. А ви завжди були поруч. Я ніколи не забуду, як ви подарували на мій день народження цукерки і красивий новий светр. Всі подружки заохали в класі від захвату! А до цього дражнили жебрачкою… Є речі, дядьку Микола, які ми несемо з собою через все життя.

Літній сивий чоловік усміхнувся. Добро завжди повертається сторицею. Так його завжди вчила мати, яка давно на небесах. А мудра її правда ось так підтвердилася!

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!