Ми з моїм чоловіком Петром живемо з його мамою ольгою Тимофіївною. Звичайно, тоді ще він не був моїм чоловіком, але я буду називати його так. Половина квартири належить йому, половина – його мамі. Квартира дісталася їм від батька чоловіка. Ще у свекрухи є молодша дочка Світлана від другого шлюбу, другий чоловік від неї пішов років 10 назад.
Сестра Петра у 18 років вискочила заміж і народила дитину. Вчитися і працювати Світланка не хоче – дитина другий рік ходить в садок, а вона все сидить удома і нудьгує. Свекруха працює за графіком 2 дні через 2.
І коли у Ольги Тимофіївни вихідні, ці жінки збираються у нас вдома: принеси, подай, піди. Варто їм пояснити, де двері, ввечері вдома конфлікт.
Але ж спочатку у нас зі свекрухою були хороші відносини – ми навіть вели спільне господарство. Ну, це в її очах воно було спільне, в моїх це виглядало трохи інакше: ми з Петром все купуємо і за все платимо, я готую і прибираю, а свекруха поїдає і витрачає свою зарплату, куди її душа бажає.
Коли чоловіка скоротили з роботи, вона з радістю витрусила з нього ноутбук на вихідну допомогу, а потім заявила:
– Все, діточки, кожен сам за себе. Я вас, дармоїдів, годувати не збираюся.
Вона поділила полки в холодильнику і зібралася вряди годи платити сама за свою половину квартири.
Через кілька тижнів чоловік влаштувався на роботу зі ще більшою зарплатою. Його мама відразу завела розмову про повернення спільного побуту, але тут вже я вперлася.
Вона із задоволенням користувалася плодами нашої праці, а як тільки замаячило безгрошів’я, відразу від нас абстрагувалася, а варто було тільки грошам знову з’явитися – діти, я з вами. Ну ні.
На мою думку, вона повела себе дуже негарно. Тому на пропозицію знову об’єднати бюджети, я відповіла відмовою.
Ольга Тимофіївна міцно на мене образилася і почала робити дрібні неприємності: солі в суп додасть, шампунь мій виллє, намагається спровокувати на сварку. Сестра чоловіка із задоволенням приєдналася до мами у цій справі.
А мені було по байдуже на всі їхні старання – у мене 3 старші сестри, тому у мене з дитинства імунітет до жіночих колотнеч.
Ми з чоловіком давно хотіли одружитися, але все відкладали. Я дуже хотіла красиве весілля: шикарне плаття, лімузин, розпис близько квіткової арки. Я розуміла, що це просто купа грошей на вітер, але нічого не могла з собою вдіяти, адже це була моя мрія з дитинства!
Кредит на весілля ми вирішили не брати і 2 роки відкладали гроші на весілля моєї мрії. До речі, відтоді як ми перестали утримувати свекруху, процес накопичення пішов разів у 5 швидше.
Ми все порахували, прикинули, перерахували наші накопичення і подали заяву на розпис. Маму Петра це не обрадувало – вона не залишала надії що ми розійдемося і всі фінанси сина знову опиняться в її розпорядженні.
Я весь свій вільний час приділяла пошукам ідеальної сукні своєї мрії, і не особливо звертала увагу на задоволені обличчя свекрухи і її дочки. Як виявилося, даремно.
Коли я знайшла плаття, я помчала додому за грошима, але в нашій заначці було порожньо. Я, вся в сльозах, зателефонувала Петру. Він сказав, що прийде додому і все пояснить. Те, що я від нього почула, позбавило мене дару мови.
Гроші з нашої заначки взяла його мама. Вона віддала їх своїй дочці! На ремонт. А то «бідна дівчинка, ще й з дитиною, живе в поганих умовах, а ми тут у маслі катаємося – весілля багате грати зібралися!»
Свекруха пообіцяла Петі повернути вкрадені нею гроші, і навіть повернула цілих 5000 тисяч гривень. зі 100 000! Зробити чоловік нічого не міг – не піде ж він на власну матір заявляти, звинувачуючи в крадіжці. Ці рептилії ходили задоволені і хихикали. Ще й мене підколювати совісті вистачало:
– Ну нічого, потім одружитеся. Якщо не розійдеться.
І регочуть обидві. Я до свекрухи з претензіями, адже там були і мої гроші теж, а вона мені:
– Ой, а я і не знала. Я ж звикла, що ти – нахлібниця у сина. Я й подумати не могла, що ти теж працюєш. Я поверну все, чесно.
Переїжджати чоловік не хотів. Адже якби ми з’їхали, його сестра з дитиною і чоловіком на додачу відразу перебралися б до матусі і жили б в кімнаті чоловіка.
Ха, якщо вони подумали, що через вкрадені грошей весілля не буде, то вони помилилися. Ми сходили в призначений день і просто розписалися. Так, весілля мрії обламалося, зате мій коханий чоловік став моїм законним чоловіком.
Петро запропонував збирати на житло, я відмовилася. Навела йому в приклад вкрадені гроші на весілля – де гарантія, що наші накопичення на квартиру теж не вкрадуть?
Ми вирішили взяти іпотеку, а для початкового внеску треба продати половину квартири чоловіка. Ух, як Ольга Тимофіївна забігала, коли дізналася про наші плани. Вона почала звинувачувати мене у всіх існуючих гріхах. А я їй:
– Ну не можемо ми збирати, немає у нас впевненості у збереженні накопичень. Вже вибачте, не я в цьому винна.
У гіршому випадку Ользі Тимофіївні світить кімната в комуналці, в кращому – невідомі сусіди. Або навпаки – точно не знаю, але солодко їй не буде. Вже я про це подбаю.
Ні, вона всерйоз думала, що може мене обікрасти, зруйнувати мою мрію і нічого їй за це не буде?
Прорахувалася жіночка.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
