fbpx
життєві історії
Все йшло до весілля, але це, на жаль, були лише здогадки Катерини. У Максима в планах було геть інше. – А ви чули, Маринка при надії? Скоро нашого шефа татом зробить. – Ці слова ніби через трубу доходили до Катерини. – Що з тобою? Тобі погано, – заметушились дівчата з відділу. Того дня дівчина навіть не зрозуміла, яким чином опинилась дома. Все було наче в тумані

Все йшло до весілля, але це, на жаль, були лише здогадки Катерини. У Максима в планах було геть інше. – А ви чули, Маринка при надії? Скоро нашого шефа татом зробить. – Ці слова ніби через трубу доходили до Катерини. – Що з тобою? Тобі погано, – заметушились дівчата з відділу. Того дня дівчина навіть не зрозуміла, яким чином опинилась дома. Все було наче в тумані.

***

Катя зустрічалася з Максимом майже пів року. Про це ніхто не здогадувався. Чому? Та тому, що Максим був начальником відділу, і сам попросив не афішувати їх відносини.

Мовляв, будуть думати, що я поблажки тобі роблю, і зайвий раз похвалити тебе за роботу не зможу.

Це було розумно. Та й навіщо їй щось комусь розповідати? Будуть питання, а зайвий інтерес нікому не потрібен. Головне, що вони зустрічаються, і, як сподівалася Катя, люблять один одного. Вона свято дотримувалася договору. Ніхто нічого не підозрював.

Іноді дівчина з посмішкою думала, як всі ахнуть, коли Максим зробить їй пропозицію. А то, що це скоро станеться, вона не сумнівалася.

Вже і сукню пригледіла в каталозі, і гроші відкладала щомісяця. Вона дивилась на себе в дзеркало, мріяла про той важливий для кожної жінки день, який з’єднає її з коханим назавжди.

А день той наближався. Максим купив квартиру і робив там ремонт. У відділі знали про це. Радили йому хороших майстрів, давали телефони фахівців з ремонту квартир.

Колектив у них був маленький, але дуже дружний. Всі давно працювали разом, відзначали всі свята, дружили сім’ями. Відділу обіцяли премію за хорошу роботу, а це досить пристойні гроші, майже з місячну зарплату на кожного.

Катерина мріяла, що можливо тепер Максим зробить їй пропозицію і вони зіграють весілля. Хай не шикарне, але цілком гідне.

Премію чекали в кінці місяця. Відсвяткувати цю подію Максим запропонував у своїй новій квартирі, щоб заодно і новосілля відзначити.

В обідню перерву Оля, колега по роботі, завела розмову, що купити на новосілля начальнику. Посипалися різні пропозиції.

Наталя, чоловік якої допомагав Максиму з ремонтом, розповіла, що в квартирі є стіл, стільці і кухонний гарнітур. Все давно куплено, вони стоять. І меблі м’які е. Треба щось інше.

Катерина злегка здивувалася про себе, що Максим купив меблі без неї, але потім вирішила, що, можливо, він купував з батьками. Вона не встигла до кінця додумати думку, як її ужалили нові слова:

– Думаю найкраще купити ліжко, – промовила Наталя Валеріївна, старший менеджер. – Марина вже вибрала один варіант, але занадто дорогий. Розповідала вчора, що Максиму теж дуже сподобалося ліжко, але він не хоче стільки грошей витрачати. Ну, а ми їм сюрприз зробимо!

Катя знала тільки одну Марину, дочку головного бухгалтера. Але до чого тут вона?

– Так вони вже одружуються? – запитала Оля.

– Ну так. Іванна Йосипівна вже і придане прикупила доньці. Стінку кухонну і весь набір для їдальні, вона подарувала. А чого їм тягнути?

– Вірно, – ковтнула каву Оля.- До мене чутки дійшли, що Марина при надії.

Каті здалося, що вона зараз знепритомніє. Марина носить дитя? Від Максима?!

Але ж тільки два дні тому Максим залишався у неї на ніч, і був дуже ніжним, таким, як завжди.

– Що з тобою? – навів її до тями голос Олі.- Ти така бліда?

– Нічого, пробурмотіла Катерина. – Щось живіт схопило.

– Ой, доведете ви себе дівки цими дієтами, – заторохтіла Наталія Валеріївна.

Катю обпалило жаром. Вона була рада, що увага переключилася на розповідь Наталії Валеріївни. Наливши тремтячою рукою води в стакан, вона пила дрібними ковтками воду, щосили намагаючись тримати себе в руках.

Краєм вуха чула, що всі скинуться по дуже навіть пристойній сумі, щоб зробити начальнику приємне і купити подружнє ліжко, що коштує чималих грошей. На внесок піде майже більша частина премії, але начальник вартий того, щоб колектив віддячив йому.

Вирішили тут же передати Марині, що б ліжко вони не купували, мовляв відділ подарує.

– Я вже зробила йому подарунок, – мило посміхнулася Катя і схилилася над паперами.

Оля заплескала очима, але нічого не сказавши, відійшла.

Що там вони за спиною будуть базікати, Катю не хвилювало. Вона начальнику нічим не зобов’язана. Свою роботу вона завжди виконувала. Ніяких поблажок від нього ніколи не бачила.

Ну, а те, що було між ними, нехай вважається подарунком.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page