fbpx

Все маленьке Волинське село збіглося до Данилюківого двору дивитися, як Степан з заробітків повернувся, а його жінка Ніна зустрічає, стоячи на чотирьох і гавкаючи – за старим звичаєм просила прощення у чоловіка за нагуляного сина. Всі троє дітей тут же, на подвір’ї, старші бавлять малого

Степан взяв за дружину Ніну з сусіднього села, любив дівку синьооку майже з дитинства, бо та часто приїжджала в його село до своєї бабусі.

Виросли, у Луцьку в технікумі вивчилися, побралися і повернулися жити у Степанове село.

Гарна у Степана була дружина, мужики очей не відводили, а він пишався, що дісталася Ніна саме йому, звичайному хлопцеві. Не святою, правда, дісталася, але він її любив понад усе.

І все б добре в молодій родині, син народився, але одне не давало жити щасливо – злидні. Житло то своє, а от роботи в селі немає путньої. Ніна в дитсадку працювала до декрету, а Степан хліб по місцевих магазинах розвозив і підробітками перебивався. Але ставало все складніше, Ніна другу дитину чекала.

От і вирішив Степан погодитися на пропозицію друга попрацювати за кордоном.

Пощастило Степанові після року роботи далекобійником в одну корабельну фірму зарубіжну влаштуватися, почав у плавання ходити по півроку.

Останній раз, через обставини у всьому світі, не міг попасти додому, до Ніни і дітей, майже два роки. Зате гроші віз.

Тільки кому – не знав… Взагалі не знав тепер, що і робити, коли додому повернеться. Адже мати написала, що у Ніни його третя дитина півроку тому народилася, хлопчик… А Ніна ж йому – ні словечка у нечастій переписці…

А що Ніні було казати чоловікові?.. Що важко молодій красивій жінці отак роками чекати чоловіка… Що вона ж жива людина з живими бажанням і вогнем в очах. Степан і так все те знав, але, оскільки сам вмів бути терплячим в вірним, то сподівався на таку ж поведінку дружини. Сподівався, та знав свою гарячу Ніну…

Будували заїжджі новий магазин у них в селі, величенький модний продуктовий супермаркет. От і не встояла Ніна перед смаглявим карооким залицяльником -будівельником.

Думала, пройдуть їхні таємні зустрічі без наслідків, а коли будівельники поїхали і слід їхній загув, дізналася Ніна, що при надії. А з батьком дитини навіть номерами не обмінялися, адже він повертався до дружини і дітей, а вона чекала чоловіка…

Колись ще маленькій Ніні її бабця, яка і лікувала людей, і допомагала дівчатам зрідка не народжувати небажаних діток, говорила, який то гріх великий перед Богом – не дати прийти на землю маленькій душі. Бабця Павлина так це проникливо тоді говорила, зі сльозами, що Ніна назавжди собі вирішила: вона всіх своїх дітей народить.

Зі свекрухою Ніна ніколи не була близькою, жили на різних кінцях села. Мати Степана була тихою і смиренною жінкою, і навіть коли сусіди і рідні підштовхували її піти і показати невістці, де зимують оті з клешнями і волосся Нінці добряче покуйовдити, Марія лише відмахувалася зі словами:

– Бог їй суддя. Приїде Степан – розберуться, не маленькі.

Але синові Марія все ж таки написала, що Ніна хлопчика народила.

…І ось Степан приїхав.

Все маленьке Волинське село збіглося до Данилюківого двору дивитися, як Степан з заробітків далеких повернувся, а його жінка Ніна зустрічає, стоячи на чотирьох і гавкаючи – за старим звичаєм просила прощення у чоловіка за нагуляного сина. Стояла і гавкала по-собачому, дзвінко, винувато і віддано… Був такий звичай колись в їхньому краї, старі люди розповідають досі про нього.

Дивляться люди, дивиться Степан… Всі троє дітей тут же, на подвір’ї, старші бавлять малого, який у колясочці ніжками-ручками чеберяє…

Підвів з землі Степан дружину-грішницю, притулив до себе міцно. Потім підхопив на руки сина й донечку, нахилився над візочком і чмокнув в рожевого носика малого.

Забрав родину в будинок, подалі від людських очей – бабам і так тепер на кілька тижнів є, про що язиками чесати. А він, Степан, так за сім’єю скучив! І за нею, Ніною своєю… Яку любить понад усе такою, як вона є…

Одне Степан тепер знав: заробив немало, на кілька років точно вистачить. А як і знову мало стане – так надовго він більше дружину і трьох дітей не залишить, щось тут, до дому ближче придумає. Гроші, щоб бізнес свій розпочати, він привіз. І що робитиме у найближчому майбутньому, він знає.

Автор – Олена Мірошниченко

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page