fbpx

Все мені стало ясно, як Божий день, коли я до погреба драбиною спустилася. Пусто! Порожнісінько! На полицях лише кілька баночок лишилося, на які він не позарився. Я ж покохала людину, а не його гаманець

Розповім спочатку, як усе сталося. З Григорієм ми познайомилися у міжміському автобусі, я якраз їхала на дачу. Розбалакалися. Чоловік одразу викликав у мене симпатію. Вродливий, манери вишукані. Будь-яку тему може підтримати, про що не заговориш – усе він знає, усе він вміє, всюди орієнтується. Ну дуже приємна людина.

Вже через два місяці ми й розписались. А чого чекати-затягувати?

Єдине, що мене турбувало і трохи бентежило – Григорій не працював. Ну як не працював – офіційно роботи не мав, чи його брати не хотіли, чи він не хотів, я не перевіряла. Перебивався підробітками і приносив додому навіть непогані гроші. Іноді виходило більше, ніж у мене зарплата, але бувало, що і тисячі не заробляв за місяць, але я цьому якось не надавала особливого значення. Я ж покохала людину, а не його гаманець!

Головне, що Гриша людина спокійна, врівноважена, добра, і мені не самотньо було. У вихідні ми були вдома разом, і скоро я зрозуміла, чому.

Улітку, десь на початку червня, я наводжу ревізію у погребі. Перераховую банки з консервацією і вирішую, що піде на продаж, що треба закривати ще, а чого вистачить до наступного року. Цього року у мене дуже
багато грибів, бо ж літо було грибне. Яким же було моє здивування, коли виявилось, що у мене всього три трилітрові банки опеньок залишилося! Все мені стало ясно, як Божий день, коли я до погреба драбиною спустилася. Пусто! Порожнісінько! На полицях лише кілька баночок лишилося, на які він не позарився.

Щоб ви розуміли, я різних грибочків закатую завжди сто, сто тридцять банок трилітрових, не менше. Ми їх не їли, якщо одна пішла, то добре. У льох я не спускалася, усе діставав Гриша. Тож я все зрозуміла:

– Продав? – запитала чоловіка прямо.
– Ага, – відповідає, – А жити я за що мав? Та й додому тобі треба було гроші принести.

Ось так виявилося, що все, зароблене Григорієм – від продажу моїх грибних і інших солінь. Але що найприкріше особисто для мене- продав за безцінь, виходить, зовсім не цінуючи моїх старань і зусиль. Адже мої постійні клієнти з райцентру і області купують утричі дорожче.

…Цьогоріч усе ми разом робили. І вирощували і консервували, гриби восени теж удвох збирали. У погріб тепер щодня спускаюсь для перевірки, все на місці поки що.

Сподіваюся, Гриша мій второпав, що не з неба воно мені впало і краще вже почекати і продати тоді, коли ціна стане гарною.

Так і живемо. Григорій мій як не працював, так і не працює. Йому на пенсію через три роки, куди його на роботу вже візьмуть? Та й допомагати мені хто буде? Кому скажи, що тримаю чоловіка при собі для того, аби з консервацією допомагав – засміють. Таке воно, життя, і сміх, і гріх, як говорила моя бабуся. А що робити? Де кращого мужа взяти? Хай вже є, який є.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page