Все почалося, коли у нас з’явилася донечка. Роман майже щомісяця міняв роботу, і коли стало геть важко, як би я того не хотіла, переїхали жити до свекрів. Там ситуація не змінилася, та що казати, стало ще гірше. Роман став для мене ще однією маленькою дитиною. – Добре влаштувався! І матуся під боком, і дружина. – Тільки тоді я зрозуміла – мій чоловік ще не нагулявся. Рано ми створили цей союз, рано!
***
Зустрілися ми з колишнім чоловіком, коли Роману було 20 років, а мені 23, рівно через рік відгуляли весілля, а ще через рік з невеликим з’явилася дитину.
Це була моя перша любов, Роман, і я, зовсім не вміли будувати відносини. Всі говорили, що ми не пара – я освічена дівчина, яка працює в науковому інституті, а він хуліган з 9 класами освіти.
Я нікому не вірила, любов переможе всі перепони – думала я. Тим більше Роман поділяв мою головну мрію – дуже хотів дитину.
Все почалося, як тільки я зрозуміла, що при надії. Не знаю, на підсвідомому рівні або на зовсім усвідомленому він вирішив, що тепер я від нього нікуди не подінуся, і почав заглядати в чарку, гуляти, приходити вночі в неосудному стані, так що на роботу вранці не міг встати.
Його звільнили, довелося переїхати до його батьків, чого я дуже не хотіла. Далі все було тільки гірше – Роман влаштовувався з трудом на чергову роботу, знову прогулював, його звільняли і так по колу.
Потім з’явилися якісь жінки, хоча Роман запевняв, що це просто по службі. В кінці-кінців він набрав кредитів і після останнього звільнення і осів в будинку, проводячи цілодобово час за комп’ютером.
При цьому я не можу сказати, що він мене не любив. Любив по-своєму. Віддавав всі гроші, які іноді заробляв, жодного разу слова мені поганого не сказав, відпускав мене з подругами і сидів з донькою.
Основна проблема була в тому, що він був занадто молодий і не нагулявся, а ще звик, що мама постійно забезпечує його. І я стала замість мами – влаштувалася на три роботи, забезпечувала його, себе і маленьку дочку, платила його кредити.
Але материнський інстинкт допоміг мені трохи порозумнішати. Гроші, які я могла б витратити на дитину, доводилося витрачати на забаганки Романа. Я зрозуміла, що двох дітей я не потягну.
Незважаючи на всі фінансові труднощі, я взяла в оренду квартиру і з’їхала від його батьків, залишивши Романа з мамою. Сказала, що він може переїхати до нас, коли знайде роботу.
Але роботу він так і не знайшов, ми сто разів лаялися і мирилися по телефону, він іноді заїжджав в гості, але в підсумку я подала на розлучення – не було сил працювати по 15 годин на добу і витримувати ці розбірки з ним.
На аліменти я не подала – горда була, та й розуміла, що не дочекаюся. Через два роки я зустріла свого другого чоловіка. Роман довго телефонував мені ночами, поки Михайло одного разу не взяв слухавку замість мене і не попросив вночі нас не турбувати.
Про дочку Роман згадував раз на рік, обіцяв ось-ось надіслати грошей, але ні копійки не надсилав. Я зовсім не була проти їхнього спілкування, перший час навіть сама телефонувала йому і пропонувала приїхати до дочки, купувала їй подарунки від його імені. Але дочка йому потрібна була тільки на словах.
Через кілька років Роман одружився і майже перестав про себе нагадувати. Кілька років я взагалі нічого від нього не чула. І ось вчора він зателефонував. Нібито дізнатися як дочка. А я йому у відповідь: як добре, що ти подзвонив – я як раз хотіла сама написати.
І змалювала йому ситуацію, що з чоловіком я розлучилася, грошей на дитину не вистачає, і що нехай вибирає – платити аліменти добровільно, або я подам в суд. Як зазвичай пообіцяв золоті гори.
Уже кілька разів подзвонив, каже, що все усвідомив і хоче відновити відносини з дочкою. Знаючи його, я нічому не вірю. Для дочки він чужий дядько, хоча вона знає про його існування.
Тепер ось думаю – може і правда подати на аліменти? Раз він все усвідомив?
Що порадите?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
