Я не знаю, що б робила, і як би склалося моє життя, якби не мої найкращі у світі батьки. Люблю дуже сильно! І хочу ще раз вам подякувати!
Все почалося з того, що я завагітніла. У 15 років. Мирон старший за мене на 7 років, але мізків, як виявилося, менше ніж у мене…
Звичайно ж, я прийшла до батьків з опущеною головою, з німим запитанням “що робити?”. Було дуже важко морально, батьки мене підтримали, і морально і матеріально, єдине тато дуже просив заміж не виходити, але не послухала! Зробила по-своєму.
У 16 років я народила синочка. Всього п’ять років протримався наш шлюб, набула досвіду, відчула на собі чоловічу руку, зради. В 21 я була у статусі “розлучена з дитиною на руках”.
Переїхала до батьків, мама мені дуже допомогла відійти від цього кошмару, а тато завжди захищав мене від Мирона, який був упевнений, без нього я буду під парканом.
Через рік я поїхала вчитися до області, а мої батьки залишилися з моїм синочком, отримала освіту, і вирішила там і залишитися, все-таки, область не районний центр, можливостей більше.
Через деякий час познайомилася з Іваном, забрала синочка, зараз, звичайно, у мене все добре, але кожен раз, коли я згадую цей важкий час, подумки дякую Богові, що у мене є такі матуся і татусь. Що вони живі і здорові! Важко уявити той момент, коли їх раптом не стане.
Зараз я при кожній розмові кажу, як сильно їх ціную, люблю. Без них я б наробила ще дуже багато помилок. У мене немає найкращої подруги, до якої можна звернутися за порадою, але у мене є краще – матуся, яка краще подруги.
Цінуйте батьків!
Миру та добра вам!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
