Я геть не розумію, чому у моєму житті все так. Мені важко пояснити цей момент, що я не хочу бути зі своїм чоловіком і хочу одночасно.
Ми разом 6 років, він не гуляє, не п’є, працює, хороший батько і кращий син. Тільки чоловік він не такий, про якого я мріяла.
Все почалося зі слів свекрухи, що він занадто багато часу приділяє мені. Розумієте, виявляється, це не правильно. Та й невістка я не правильна, бо не підтримую її у всьому. Одним словом я їй не до душі. Кожен день він ходить і думає, що я погана невістка. Погана я тому, що наймала няню в допомогу, поки вчилася в магістратурі (вона то сама ростила свою кровиночку), мама моя “втручається” подарунками дітям і занадто часто бере участь в моєму житті (за словами свекрухи, зустрічатися з матір’ю після шлюбу можна тільки 3-4 рази на рік, а телефонувати один раз). А чоловік мій підтримує її в усьому (ну звичайно ж, синочок).
А ще я після роботи повинна йти до неї додому і прибирати, їй ніколи, у неї бізнес, вона втомлюється, а я маю все всигати, я ж невістка.
Допомоги від неї ніякої, та й не треба, справляюся сама. Я відмовилася їй допомагати, у мене на свій будинок не завжди часу вистачає. Вона заробляє раз в 7 більше ніж ми з чоловіком разом узяті. Спочатку я думала, може, вони реально праві і намагалася якось зрозуміти їх мислення і помінятися. Але не змогла.
Потім я пішла до пcихолога, бо не могла вже сама впоратися з цією проблемою. Почала читати психологічну літературу. Я хотіла розібратися в собі. Зрозуміти, як мені поводитись далі. Підсумок, мій чоловік дитина, яка не виросла. А я жінка, з вираженим почуттям матері. Тому ми і зійшлися, у мене зіграв материнський інстинкт.
Та проблема в тому, що двох матерів в житті дитини не може бути, от свекруха і випихає мене зі своєї території. Чоловік поводиться як примхливе дитя, все вимагає більшої уваги, більшої ласки, підпорядкування, щоб я робила все, як він хоче. А мені він нічого навзаєм не дає. Навіть у відпустку не можемо поїхати, так як батьки його вже 2 рік без відпустки, працюють на добробут сім’ї.
Ні допомоги, ні підтримки, вічне ниття про те, що я не ідеальна. “Ідеальних людей немає. Ми повинні дозволяти собі бути поганими” – прочитала в одній книжці.
Кажуть, якщо хочеш, щоб дитя не вередувало, домовся, попроси що-небудь натомість. Я вирішила попросити допомоги хоча б один раз в неділю з ранку збирати дитину в садок. А він мені каже: “поки з матір’ю не полагодили відносини, у тебе немає права про щось мене просити”. Запитала його, якщо він мене не любить, не поважає моєї думки, я не ідеальна то, що він зі мною робить? Для чого цей цирк? Каже, що не знає, надія у нього, що я зможу стати ідеальною невісткою.
А недавно взагалі мені сказав: “мені все одно, що хочеш те й роби, я буду займатися кар’єрою”. Йому все одно на мене. Чесно іноді і мені все одно на нього. Він на розлучення не подасть, бо “дитя” не в змозі взяти відповідальність за руйнування шлюбу на себе. А я не хочу йому потурати. А найгірше те, що розумію цей факт, що досі люблю це своє “дит”. Що робити не знаю.
Передрук без гіперпосилання на ibilingua суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
