Все село бачило, як Іванка, з величезними торбами, направлялася від свого дому, який за її зароблені гроші, перетворився на “лялечку”, до матері, що жила на краю села. – Ой, бідолаха. Приїхала з такої далекої Іспанії, а тут така “несподіванка”. А ми ж попереджали: “Не їдь? Для чого вам ці гроші? Іванко, схаменися! Чоловік без жінки довго не зможе”. – Не послухала!
Минуло вже більше семи років, як Іванка. через важке життя подалася до Іспанії. Вона так надіялась, що нарешті там, в чужій країні, їй стане добре.
До всякої роботи звикла, тому не боялася, що не подужає. Троюрідна сестра Зося, яка там вже роками, підшукала для неї роботу, тому хвилювалася тільки за те, як її приймуть господарі будинку. Однак вони виявилися людьми інтелігентними і єдине, чого вимагали, щоб нова служниця весь час була “напохваті”.
Коли Іванка отримувала плату за свою роботу, то забувала, якими зусиллями вона діставалася. Мало того, що на чужині, ще й з ранку до вечора, як Попелюшка: зроби, подай, принеси… Здавалося б, неважко, а за день так набігає, що і ніг не відчувається.
Скільки було задоволення і радості, коли відправляла додому гроші! Знала, як вони необхідні сім’ї, особливо двом дочкам, які ось-ось школу закінчать. У такі хвилини пишалася собою – ризикнувши поїхала в чужу країну в сорокарічному віці, щоб забезпечити дітям гідне життя.
За ці гроші Іванка придбали квартиру для старшої дочки, яка вже встигла вийти заміж, капітально відремонтували будинок в селі, а чоловік їздив на новенькому “мерседесі”, та ще й трактора купив. Не раз говорила собі: пора повертатися додому, ось тільки ще зароблю на щось необхідне. Ці “щось” ніяк не закінчувалися. Однак, коли молодша дочка в телефонній розмові сказала, що зібралася заміж, Іванка твердо вирішила: досить. Не повідомляла про свій приїзд рідним, подумала, що сюрпризом буде краще.
Якою ж довгою здавалася жінці дорога додому! Коли вийшла з автобуса і побачила дах свого будинку, то мало не зомліла. Трохи хвилювалася, тому що останнім часом рідко спілкувалася з рідними.
Особливо з чоловіком: то він у відрядженні, то ще десь. 3 дочками також розмови скупі – не було в них тепла, так все по-діловому, стримано і, в основному, про гроші.
Двері на веранду відкриті – значить, вдома хтось є. Ледве колихнулася фіранка в вікні. Точно, є. Застукало серце. Тільки взялася за дверну ручку – на порозі з’явилася миловидна жінка. Руде волосся, молодша від неї, одягнена в охайненький рожевий халатик.
Вона не розуміла, не могла зрозуміти, що робить в її будинку незнайомка, яка явно відчуває себе тут господинею? Раптом так заболіло в середині, що вже і не бачила, що говорив її Степан, який тільки в спортивних штанах, виглянув відразу за цією кралею.
В той день мало не пів села бачило, як обвішана сумками (подарунки ж всім везла!) Іванка, ридаючи, йшла дорогою. Йшла до своєї неньки, яка жила на краю села.
Матір їй відразу розповіла, що вже десь пів року, як Степан привів собі нову дружину. Іванці ж вирішили нічого не говорити. До пори до часу. Щоб не хвилювалась там, на чужині…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
