fbpx
життєві історії
Все сталося на сороковий день за моїм татом. Вони з мамою жили в іншому місті. Звісно, я запланувала приїхати на службу, це мій обов’язок. Та свекруха вирішила, що завести її до куми на теревені – важливіше. Річ у тім, що у нас з Тарасом одна автівка на двох. А Лідія Петрівна уже у віці, їхати на автобусі – не для неї. Замість підтримки я отримала “бурю”

Все сталося на сороковий день за моїм татом. Вони з мамою жили в іншому місті. Звісно, я запланувала приїхати на службу, це мій обов’язок. Та свекруха вирішила, що завести її до куми на теревені – важливіше. Річ у тім, що у нас з Тарасом одна автівка на двох. А Лідія Петрівна уже у віці, їхати на автобусі – не для неї. Замість підтримки я отримала “бурю”.

З Тарасом ми прожили 29 років, з них 25 років я намагалася бути хорошою невісткою для свекрухи. Але як не старалася, так і не отримала її любові або хоча б доброго ставлення.

Я завжди була для неї найгіршою невісткою, яка лише існує на цьому світі.

Одружилися ми з чоловіком, коли мені було всього 17 років, я ще школу закінчувала. Вела здоровий і активний спосіб життя. Виростила чотирьох дітей, завжди була в батьківському комітеті. Деякий час була навіть депутатом. Але все одно, для свекрухи – я не дуже хороша партія.

Коли занедужав свекор, Тарас працював, а я доглядала за ними. На той час батькам чоловіка було по 71 і 72 роки. Поки був з нами свекор, свекруха ще стримувалася, але коли його не стало, то вона показала себе з іншого боку.

Прискіпливо ставилася і до мене, і до чоловіка, і до онуків. Я навіть організацію прощальної церемонії свекра повністю взяла на себе. Але мій плюс був у тому, що Тарас завжди був на моєму боці. І при ньому Лідія Петрівна мовчала. Зате люди навколо говорили, як вона поливає мене брудом. І онуків теж.

Мені всі говорили: “Як ти її терпиш? Тебе возвеличити за життя треба”. Але я все намагалася її підкорити хорошим ставленням. А чотири роки тому не стало мого тата. І я на сороковий день хотіла з’їздити на Службу, так вона була дуже проти, тому що їй треба було терміново їхати в гості до куми. А автомобіль-то наш. І розумієте, ми повинні її ж і возити. В цей момент мої нерви і здали.

Я просто зрозуміла, що люди з таким характером не міняються. В такий важкий для мене час я чекала підтримки, адже у мене було горе. Та виходить, що байдуже. Я тоді не втримавшись, сама у відповідь влаштувала “бурю”. Не змогла стримати себе, не контролювала. Я хотіла хоть каплю розуміння, а отримала те, що отримала.

Мені, на фоні всього, стало погано. Я декілька місяців приводила себе до тями. Діти як по команді перестали з нею спілкуватися. І ніякі вмовляння Тараса не допомагали. Я ж повністю включила ігнор в її відношенні. Тарас поговорив з нею серйозно і свекруха притихла, зараз мовчить, як риба.

Я не забороняю ні дітям, ні чоловікові їздити до неї чи телефонувати. Мені просто паралельно, як вона зараз живе. Але діти не їздять до неї і навіть не дзвонять. Тарас обмежився тільки дзвінками по телефону три рази в тиждень. У неї є ще дочка, вона старше мого чоловіка на 12 років. Так вона вже десять років не їздить до неї і не дзвонить. І її діти теж. Є ще старший брат, так він вже більше 10-ти років не спілкується з нею. Хоча чоловік з сестрою і братом спілкується.

Ми часто бачимо один одного, їздимо в гості. Спілкуються наші діти. І всі вони повністю підтримують мене. Тобто, її рідні діти не хочуть з нею спілкуватися. Вона вже багато років тому перелаялася з усіма сусідами і родичами.

Моїй свекрусі зараз 81 рік. Сили вже не ті. І ось тепер вона раптом чоловікові починає говорити по телефону, що я їй не дзвоню, і внуки не дзвонять. І що ось вона нікому на старість літ не потрібна. Я в даний момент просто ніяк не беру участі в її житті. І ніяка тут мудрість не допомогла.

Мені дуже шкода мого чоловіка, вона Тараса просто виводить з себе. Правда, зараз притихла. Я ніколи не говорила і не скажу чоловікові за неї жодного поганого слова – це його мати. А для мене це жінка – чужа. Так що не все залежить від невісток.

Я сама вже два рази свекруха, але я ніколи не лізу в сім’ю дітей. Нам нема чого ділити. Та й два рази я вже і теща. І з зятями у мене чудові стосунки. Я можу сказати сміливо, що у мене не четверо дітей, а вісім, бо вони всі звуть мене мамою, і невістки, і зяті. А я їх кличу дочками і синами.

Миру та добра вам, дорогі мої! Нехай все у вас буде добре!

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!