Все сталося наступного дня після 60-го ювілею моєї свекрухи. Ганна Андріївна зібрала нас усіх на дачі. Я думала, що поправини намічаються, а в неї на цей день інші плани були. – Я все добре обдумала. Свою квартиру я заповідаю Ромчику. Він, як-не-як, ріс без батька. А ось дачу, в якій ми знаходимось, і на Сергія і на Ромчика, щоб не ображалися. – Я трохи помовчала, а потім випалила. – А хіба Дмитрик не ваш онук? Чому така неповага?
– Все “в шоколаді” у старшого онука свекрухи, і Сергій, завжди брав активну участь в житті свого старшого сина. Дуже часто наша з ним спільна дитина отримувала набагато менше і уваги, і подарунків, але я ніколи не скаржилася. Особливо балувала старшу дитину чоловіка, його бабуся. – розповідає Ярина.
У Ярини це перший шлюб, вони живуть з Сергієм вже більше дванадцяти років, а у її чоловіка – другий. Першу дружину Сергія звуть Ірина, у них є спільний син, Роман, якому вже двадцять років. Сергій одружився на Ярині через два роки після розлучення з Іриною.
– Ганна Андріївна недолюблювала першу дружину сина, вона говорила, що Ірина дуже неохайна була жінка, а крім цього, вона була гостра на язик і нешанобливо ставилася до матері Сергія. Однак незважаючи на це свекруха завжди переживала за Романа, а тому намагалася як могла його леліяти. -Розповідає Ярина.
Свекруха до Ярини ставиться нейтрально: невістка і свекруха бачилися дуже рідко, Сергій жив на території дружини, свого старшого сина він в нову сім’ю не забрав, оскільки це забороняла його мати.
– Син з батьком зустрічалися у свекрухи або на нейтральній території, – ділиться Ярина, – як правило ініціатором зустрічей був або сам Сергій, або свекруха. Щоразу зустріч перетворювалася в невеличке свято, Сергій завжди дарував синові подарунки, а свекруха накривала стіл. Мені було трохи прикро, особливо після того, як у нас з чоловіком народився спільний син, Дмитрик. Я тоді сиділа в декреті, ясна річ грошей завжди не вистачало, а чоловік намагався кожен раз синові робити якісь шикарні подарунки.
– Ти чого ревнуєш, – завжди говорила свекруха, – твій же син росте з батьком і матір’ю, а Романа з раннього дитинства батька позбавили. Він хоча б так відчує його любов.
– До чого такі слова? – сердиться Ярина, – Роману завжди діставалося більше батьківської уваги, ніж материнської і навіть більше, ніж нашому синові. Один вихідний день Сергій завжди зі старшим сином проводив, а другий – з молодшим. Він завжди, коли йшов у відпустку забирав його на дачу, аліменти в повному обсязі сплачував, а крім цього завжди купував йому дорогий одяг і гаджети. Чоловік щодня спілкується по телефону з Романом.
– Я такої долі не бажаю своєму молодшому онукові, – з сумом зітхала кожен раз свекруха, – ти нічого не розумієш, просто я ж Сергія також без чоловіка виховувала.
Сама Ганна Андріївна виховувала Сергія з п’ятнадцяти років. Батько чоловіка пішов з сім’ї і більше з сином ніколи не спілкувався. Ярина вважає, що її чоловік зовсім по-іншому ставитися до своєї дитини.
– Ясна річ ми свекрусі приїжджаємо допомагати на дачу, так як це самий звичайний заміський будинок, який вона отримала в спадок від своїх батьків. Чоловік там газ провів, ділянку ушляхетнив. Щоліта Роман там живе не менше місяця, міг би і бабусі допомагати по господарству. Однак свекруха, ніколи і нічого йому робити там не дозволяла і говорила, що так як він без батька росте, то ще встигне наробитися.
Роман швидко зрозумів, що у нього привілейоване становище. Наприклад, наш спільний з Сергієм син, коли йому ще десяти років не було допомагав бабусі город поливати, в той час, коли дорослий хлопець зростом під два метри на дивані боки відлежував.
– Насправді, – розповідає Ярина, – Ганна Андріївна завжди і до Дмитра добре ставилася, але правда виявилося, що тільки на словах.
Після того, як Ганні Андріївні виповнилося шістдесят, вона вирішила написати заповіт. Жінка запросила до себе сина з невісткою і повідомила:
– Я вирішила, що квартира моя повинна залишитися Роману, а дача в рівних частках Сергію і Роману.
– Я ледь дару мови не втратила, так виходить, що бабуся просто забула про другого онука. – каже Ярина, – чоловік також від подиву рот відкрив.
– Потім дачу продасте і поділите гроші і вже з них щось віддасте Дмитрику, а квартира залишиться Роману, оскільки він і так долею скривджений, нехай хоча б власне житло у хлопця буде.
– Так чому це Роман долею ображений? – обурюється Ярина, – це ваша справа кому ви залишите власну житлову площу, але ви тільки нісенітницю не кажіть. У вас крім старшого онука ще й молодший є!
– Це моя остання воля і змінювати я її не збираюся, – сказала свекруха.
– Ну не хвилюйся ти так. Для нашого Дмитрика ми з тобою самі заробимо. Якщо хочеш можемо купити йому квартиру в іпотеку.
– Так ми і зробили, – ділиться Ярина, – але я чоловіка відразу попередила, що на мою допомогу його мати більше може не розраховувати.
– Так і відкрила своє справжнє обличчя моя невістка, – каже Ганна Андріївна, – а в мене просто за онука душа болить, тому що хлопчик без батька росте.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
