Все своє дитинство я жив у селі в бабусі Стефи, це мама мого батька. Мати жила і працювала у Львові (мною вона мало цікавилася), батько на той час працював за кордоном, а моїм вихованням займалася бабуся. Тому те, ким я став зараз, я завдячую їй, моїй рідненькій бабусі.  Вона часто розказувала різні історії і наголошувала: “Колись тобі це все знадобиться”

Все своє дитинство я жив у селі в бабусі Стефи, це мама мого батька. Мати жила і працювала у Львові (мною вона мало цікавилася), батько на той час працював за кордоном, а моїм вихованням займалася бабуся. Тому те, ким я став зараз, я завдячую їй, моїй рідненькій бабусі.  Вона часто розказувала різні історії і наголошувала: “Колись тобі це все знадобиться”.

Все своє дитинство я жив у селі в бабусі Стефи, це мама мого батька.

Мати жила і працювала у Львові (мною вона мало цікавилася), батько на той час працював в Москві, а моїм вихованням займалася бабуся.

Я дуже її любив, лягав з нею спати під пухку перину, слухав різні казки та цікаві історії.

Бабуся готувала мені їсти, прививала любов до Бога, церкви, купувала мені одяг, підручники та інші необхідні речі. Один раз в три місяці приїжджав із заробітків батько і привозив грошики. Віддавав їх звичайно ж бабусі, на моє виховання і побувши з нами тиждень, знову їхав на важкі заробітки.

Бабуся дуже багато давала мені корисних порад і іноді вчила готувати. Все що я чув від бабусі якщо розповідати вам, то не вистачить і 100 сторінок. Від великої кількості інформації я запам’ятав лише деякі поради.

Найголовніше в тому, що бабуся завжди говорила:

– Синку, ти коли виростеш, то згадаєш мої слова.

Так воно і вийшло, після відходу бабусі, я постійно думаю про неї, згадую про її поради, відвідую її на місці останнього спочинку. На жаль, в житті трапляється так, що нам доводиться рано чи пізно втрачати своїх близьких людей. Я дуже вдячний своїй бабусі Стефі в тому що постійно допомагала мені і виховала саме таким, яким я є.

Низький їй уклін і царство небесне.

У дитинстві, мабуть, всі любили побешкетувати, не слухаючись батьків.

Я ж виріс без виховання матері і батька. Звичайно, я не багато хуліганив, бабуся у мене була добра і багато дозволяла мені.

Пам’ятаю, як в підлітковому віці одного разу прийшов додому не такий, як завжди (з друзями випробовували щось нове для нас), і отримав за це віником по голові. Найголовніше що я прекрасно розумів, що бабуся права в своїх діях, а я винен. Більше такого в моєму житті не повторювалося.

Бували випадки що я у бабусі без дозволу брав копійки в гаманці на морозиво чи жуйку. Сама бабуся мені дуже рідко давала гроші, а в дитинстві морозиво і жуйки були понад усе.

І ось помітивши якось цю пропажу, бабуся мені так пояснила, що я до кінця життя запам’ятав, що так робити не можна – просто – словами, але так доступно.

Словом, ось така моя історія з життя. Підвівши підсумки, мені дуже соромно за свої вчинки в дитинстві по відношенню до бабусі. Я б із задоволенням зараз обняв би її і вибачився.

Але тепер зробити це, просто неможливо!

Все, що в моїх силах, це молитва за її душу…

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook