Все це літо я не спілкуюся з сином і невісткою, ну й з маленькими онуками також. А все тому, що я відмовилася дітей до себе на все літо взяти! Їм 4 і 5 років, ну що вони по господарству допомогти можуть? Нічого!
Ми з чоловіком все життя прожили в селі. Ми були сусідами, навчалися в одній школі, потім побралися. Освіт ми вищих не маємо, та й вони нам ніколи особливо не були потрібні.
Ми жили, тримали господарство, обробляли землю – робили те і жили тим, до чого були звиклі з малечку.
Довгі роки до нас не прилітав лелека, сина Богомира я народила аж у 33 роки. Ми просто літали від щастя і дякували Богу за синочка.
Йшли роки, і почали помічати, що Богомир зовсім не в нас за вдачею. Він з дитинства тягнувся до міста: любив їздити у наш райцентр на спортивні змагання чи просто погуляти у вихідні.
В останньому класі школи син заявив, що поїде в Київ вступати в університет, хоче мати освіту, гарну роботу й жити в столиці.
Подобалося нам це рішення чи ні – та ми любимо свого сина і підтримуємо у всьому. Допомогли йому і квартиру в столиці придбати, щоб по орендованому не тинявся.
Через кілька років столичного життя Богомир наш одружився на Лесі, вона також з міста, з Вінниці, але навчалася, як і наш син, в Києві. Іноді вони їздили до нас в гості, на домашні фрукти-ягоди, але зовсім не часто.
А потім я овдовіла. Спочатку син, аби підтримати мене, їздив частіше, але з часом візити ставали все рідшими й більш формальними. Зі своїм господарством, городом я тепер справляюся сама, з нього й живу, адже пенсія у мене мізерна.
Три роки тому діти продали однокімнатну квартиру Богомира, взяли трикімнатну, але грошей, звичайно, не вистачило, і Богомир поїхав закордон, у скандинавські країни. працювати на вахтово на будівництві. Лишається він там і зараз, зі зрозумілих причин вони з невісткою вирішили, що повертатися йому в Україну поки що не варто.
Ну а Леся з дітьми в Києві, живе на широку ногу, по відпочинкам з дітьми катається й літає навіть зараз. Ось з Кіпру вони недавно повернулися, на скільки мені відомо з її соцмереж. В живу я, на жаль, з невісткою і сином поки що не спілкуюся, бо напочатку літа між нами, як то кажуть, “кішка пробігла”.
Все це літо я не спілкуюся з сином і невісткою, ну й з маленькими онуками також. А все тому, що я відмовилася дітей до себе на все літо взяти! Їм 4 і 5 років, ну що вони по господарству допомогти можуть? Нічого! Це тільки няньчитися з ними, а в мене своїх справ від раннього ранку до ночі – хоч греблю гати. А невістка в цей час гулятиме і гроші сина на себе витрачатиме.
Я делікатно пояснила Богомиру й Лесі свою відмову, що якби діти були вже старші й щось мені могли допомогти – то інша річ, а так я просто фізично не потягну. Так вони зрозуміти мене не схотіли, а навпаки – розобразилися що не бай боже. Прикро, звичайно, аде же син у мене один, але ж хіба я не права, от скажіть?
автор – Олена М.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com