fbpx
життєві історії
Все це сталося в п’ятницю. Неля Петрівна зателефонувала і сказала, що сильно скучила за Соломійкою, тому приблизно за годинку буде уже в нас. Я зраділа, адже того дня, можна сказати, підробляла, і її допомога, як ніколи, мені була потрібна. Справа в тому, що через брак грошей я змушена бути нянькою для двох сусідських діток. Платять добре, то чому б і ні

Все це сталося в п’ятницю. Неля Петрівна зателефонувала і сказала, що сильно скучила за Соломійкою, тому приблизно за годинку буде уже в нас. Я зраділа, адже того дня, можна сказати, підробляла, і її допомога, як ніколи, мені була потрібна. Справа в тому, що через брак грошей я змушена бути нянькою для двох сусідських діток. Платять добре, то чому б і ні.

***

Кожен раз, коли Неля Петрівна виявляє бажання побачити внучку, я уточнюю:

– Ви як бабуся приїдете? Або Вам треба буде заплатити?

Ні, це не хамство. Це – заздалегідь підстелена соломка. А то був випадок.

Соломійці до садка було близько пів року, чоловікові зарплату занадилися затримувати. Я пішла в няні до сусідки, сиділа з її двома карапузами. В основному – вечорами, після садка. А коли їх групу на карантин закрили, то з ранку до вечора.

Неля Петрівна, дізнавшись, що я сиджу з трьома дітьми, висловила бажання допомогти. Але вузьконаправлено: з рідною онукою погуляти, з нею погратися, її погодувати і так далі. До чужих дітей вона не підходила принципово, озвучуючи свою точку зору так:

– Твоя робота, що я лізти буду? Ще зроблю що-небудь не так, винною залишуся. Сама, добре? Тобі за них гроші платять.

Я і не просила. І приїжджати не кликала. Діти всі виховані, хороші, ніяких проблем не доставляли, не вередували, їли добре.

Чотири дні свекруха до нас їздила. Пару раз вона демонстративно збирала Соломійку, через пару-трійку годин повертала. Один раз книжку їй читала, не забувши шикнути на дітей, за яких мені платили, щоб вони йшли до мене казку слухати.

В кінці тижня, в п’ятницю вранці, сусідка зі мною розрахувалася. Я Соломійку за руку, і за продуктами. Накупили смакоти, стали готувати, щоб тата нашого порадувати. Неля Петрівна приїхала. Побачила, що внучка одна:

– Я додому поїду. Що ми з тобою удвох навколо однієї дитини скакати будемо? А “другі” діти де, невже з матір’ю?

– Сусідки? У неї вихідний сьогодні, – стало так неприємно після слова “другі”: хіба мало, які там в родині обставини, що сусідка працює багато? Я теж не від хорошого життя в няні пішла.

– Гроші-то віддали тобі за роботу?

– Так.

Ми з Соломійкою вирішили напоїти бабусю чаєм. Розмішуючи цукор, вона ненароком запитала про належну їй частку оплати.

За словами свекрухи виходило, що вона мені дуже допомагала, займаючи внучку. І у мене з’являлося більше часу на “платних” дітей.

Я-то, не мудра, думала, що вона як любляча бабуся з Соломійкою час проводила. А Неля Петрівна в ролі няні приїжджала, забуваючи поставити мене до відома про цей факт.

Я мовчки прикинула: вона провела з Соломійкою близько восьми годин за чотири дні, з понеділка по четвер. Мені платили сто гривень на годину, але це за близнюків. За одного – в два рази менше порахувала. Видала Нелі Петрівні гроші, зі словами:

– Ви, будь ласка, наступного разу попереджайте, в якості кого до нас їдете. Самі знаєте, яка зараз у нас ситуація, ми не можемо собі дозволити оплачувати няню, навіть на пару годин в день.

Вона образилась. І не на мої слова, а на те, що у мене не вистачило розуму самій запропонувати їй оплату. Вона б, само собою, благородно відмовилася. Якби я запропонувала. Але я, така-сяка, навіть про це не подумала. Це все було висловлено не мені особисто, а через чоловіка.

Бабуся їздила до внучки. Сама. Ніхто її не просив. Вона знала, що у мене в квартирі знаходилося ще двоє дітей. Її це не бентежило. Простого “дякую” хіба недостатньо?

Або обов’язково треба в ніжки кланятися за те, що бабуся зволить внучку бачити? З фанфарами зустрічати треба було? Я б і без неї прекрасно впоралася.

Урок для себе винесла. І кожен раз, незалежно від обставин, уточнюю момент: в якості кого Неля Петрівна їде до Соломійки? Хочеться заздалегідь знати, чи повинна я буду сплатити послуги няні. І я маю на це право.

Зараз у нас все добре: я сама вийшла на роботу, у чоловіка все налагодилося, тьху-тьху-тьху. Соломійка любить ходити в дитячий сад, і бабусю любить нітрохи не менше.

А я ніяк не можу забути про цинізм Нелі Петрівни: вона прекрасно знала, що нам потрібні були гроші, але не упустила можливість відщипнути шматочок від моєї підробки.

Той випадок став дуже показовим, можна сказати – відкрив мені очі. Я стала тримати дистанцію, перестала розповідати про деякі аспекти нашого життя, помітно скоротила участь свекрухи у вихованні Соломійки.

А то хто знає, яка математика прийде їй в голову в наступний раз?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page