Все це так втомило – буденність з Лесею, однакові вечори й вечері, однакова зачіска у дружини й стомлені очі, однакові щоденні розмови про побутові клопоти, діти, яким Леся завжди приділяє більше уваги, ніж мені, вони для неї – завжди – на першому місці.
І ось на роботі – Аллочка, новенька. Ту т і починається історія, якою я вирішив поділитися, аби почути сторонню думку.
Щиро сказати, на моїй роботі не часто відбувається щось цікаве. Сидиш у кабінеті, витріщаєшся цілий день на таблиці, а потім йдеш додому. Через те, що переважна більшість моїх колег – жінки, навіть нема з ким сходити випити пінного в п’ятницю. Друзі теж усі зайняті, а дружина давно перестала весело проводити зі мною час, відколи народилися діти, які зараз вже підлітки.
Ось така картина.
Тому мені було навіть трохи не по собі, коли до мене в двері мого кабінету якось постукала Аллочка, наша новенька співробітниця. Нова, досить молода дівчина, ще 30 років нема, в той час, як мені майже сорок. Виглядала вона просто як студентка.
І щоб ви думали? Аллочка ця ось так сміливо й прямо запросила мене пройтися на каву після робочого дня, бо напередодні я допоміг їй: півдня пояснював їй всі деталі щодо одного нового проекту. Якщо чесно, мені це самому це було в радість, трохи відволіктися від рутини своєї роботи.
І я відгукнувся на її запрошення, погодився. І коли ми пили каву в затишному кафе, в яке я не раз запрошував свою Лесю, але вона завжди відмовлялася, бо діти-справи, я зрозумів, що дівчина справді хотіла просто поспілкуватися. Вона не робила жодних кроків, які би дали мені зрозуміти, що вона розраховує не більше. До того ж, ми насправді непогано провели час.
Пройшлися міською площею, поговорили про кіно, книги. Вона навіть спробувала почастувати мене в кафешці, але я вважав за краще розділити рахунок. Вважаю себе в цьому плані європейцем: двоє дорослих людей мають бути спроможними оплатити собі каву з десертом. До того ж, ми плюс-мінус знали, скільки заробляв кожен з нас.
Словом, зустріч пройшла чудово. Я повернувся додому до своєї дружини і навіть спробував трохи з нею пофліртувати – просто щоб продовжити настрій. Але у відповідь була лише типова суворість Лесі і домашні розмови. За комуналку треба заплатити через кілька, зателефонувати батькам, одяг випраний, вечеря на столі, діти уроки вивчили. І все.
Тому мене дуже втішило, що наступного дня Аллочка знову прийшла до мене під час обіду. Сказала, що з тітками в бухгалтерії їй нудно, тож вона б воліла пообідати з кимось цікавішим. Я навіть пожартував, що вона, мабуть, плутає мене з якимсь великим начальником, але вона запевнила, що їй приємна саме моя компанія.
Що ж їй у мені сподобалося? Якщо так подумати, я й досі цього не знаю. Наша різниця у віці, мабуть, становила щонайменше 15 років. Можете собі уявити?
І чим більше ми спілкувалися, чим ближче знайомилися, тим прикріше сумніше я почував себе, коли заходив в під’їзд власного будинку. Леся, мабуть, теж щось підозрювала, бо одного разу підійшла до мене і запитала, чи все у нас дорбре. Я справді почав пізніше приходити, менше звертати на неї увагу.
Але це лише через ставлення самої Лесі до мене й нашого шлюбу. Не можна постійно грати в одні ворота, це втомлює і стає не цікаво.
Я ніколи не хотів її ображати, та й по суті не було приводу. Невже прогулянки з молодою колегою вважаються чимось незаконним? У нас і розмов не було ні про що особисте. А ось дружина мене ігнорувала і просто днями ходила кисла. Чому?
Діти вже так її не втомлюють, як у ті часи, коли були зовсім маленькі. Є час і на нас, але Леся не вважає за потрібне влаштовувати “романтік”.
Алла знала, що я був одружений і що моя дружина такого ж віку, як і я. Але наші розмови ніколи не стосувалися якихось особистих тем. Я не хотів її навантажувати своїми сімейними проблемами, а вона мовчала про свої.
Але коли Аллочка все ж таки заговорила, мені стало не по собі. Моя молода подруга поскаржилася, що чоловіки хочуть від неї тільки одного, а ще з ними нема про що поговорити. І їй від цього дуже неприємно, а зі мною їй легко.
А ще вона назвала мою дружину старою гускою, раз та не бачить у мені чоловіка. І взагалі, непогано було б вже нам двом дозріти до чогось серйозного. Прогулянки і розмови – це чудово, але живе Аллочка сама, і вона зовсім не проти запросити мене на каву не в кафе, а додому.
Я стояв, слухав і не розумів, сниться мені це все, чи ні. Але тоді моя супутниця знову повернулася до теми моєї дружини. І епітети там звучали не найприємніші. Найневиннішими словами були «печальна» і «давня». І ось це вже столо для мене занадто.
Ми стільки років прожили разом з Лесею, виховали дітей, і тепер молода, але відверта, зухвала жінка дозволяє собі так називати мою дружину, яку я кохаю?
Та що я тільки побачив у цій юнці? Але я не хотів конфлікту і сказав, що маю важливі справи. І наступного дня я більше не виходив на обід зі свого кабінету. А для Аллочки у мене раптом не стало вільного часу.
Вона не здалася так одразу. Кілька днів усе ще приходила з невинним поглядом, але я просто, без слів, просив її піти. І вона таки дала мені спокій.
Тепер я частіше купую квіти дружині і балую Лесю різними смаколиками. Ні, вона не стала виглядати від цього молодшою. Та й не кидається до мене в обійми, коли я повертаюся з роботи. Але вона стала м’якшою, ніжнішою зі мною, і це дійсно видно.
Я згадав, за що її покохав. І повірте, це дуже важливо для чоловіка. Коли ти знаєш, що біля тебе справді рідна тобі людина, мати твоїх дітей, твоя половинка, яка знає тебе і кохає таким, як є. Аллочки – це добре, але чи варто заради них нехтувати сім’єю? Не варто, я це точно відчув. Інакше сім’ї насправді в тебе ніколи і не було. А якщо є – то аллочки не потрібні.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.