Все це трапилось на саме день народження нашої єдиної дочки. Кулька у вигляді двійки, торт, запечена курка, олів’є. Все було, не хватало одного Ігоря.
Мене зрадили найрідніші люди – чоловік і свекруха. Світ немов перевернувся. Як жити? Як бути? Як пережити все це?
З Ігорем ми почали разом жити, коли мені виповнилося 18. До цього – два роки зустрічалися. З’їхатися в окреме житло було нікуди і нас покликала до себе його мама.
Василина Андріївна прийняла мене як дочку. У всьому я могла покластися на свою свекруху, вона завжди мене підтримувала. За ті сім років, що ми прожили під одним дахом, у нас не було жодної сварки. Єдине – мамою я її не називала, Ігор був проти.
Я – вчилася, Ігор – навчався і працював. Інститут він закінчив на 3 роки раніше, ніж я. І до моменту мого працевлаштування, у нього була більш-менш хороша кар’єра. Не начальник, але й не простий трудяга. Ми взяли іпотеку, подякували за все Василині Андріївні. Вручили їй ключі від нашої квартири в знак того, що двері нашого будинку завжди будуть перед нею відкриті.
В своїй оселі ми народили дитину, дочку. Зараз Євуні 2,5 роки. Все це трапилось на саме день народження нашої єдиної дочки. Кулька у вигляді двійки, торт, запечена курка, олів’є. Все було, не хватало одного Ігоря. Цього дня він не прийшов ночувати, а на наступний день повідомив, що залишає нас, хоча буде допомагати і від аліментів та сплати кредиту не відмовляється
А ще, він попросив розійтися мирним шляхом, без скандалів, і палок в колесах.
Коли я дізналася, до кого він пішов, мене всю трусило. Ця Мар’яна на 6 років старше мого чоловіка і у неї двоє дітей. Працює вона в продавцем в аптеці, житла свого немає – орендувала кімнату поруч з роботою.
Ігор зняв квартиру і перевіз туди сім’ю своєї нової коханої. Про те, що Ігор -одружений, вона прекрасно знала, але її це не зупинило.
– У мене теж чоловіка забрали, коли молодшому три роки було. Тепер все повернулося на круги своя. Якщо десь прибув мужик, значить – десь відбув. – сміялась вона мені в обличчя, коли я просила її не рушити сім’ю.
Пішов і пішов? Не я перша, не я остання? Мама – далеко, їй не до мене – там 2 молодші сестри, 11 і 16 років. І вітчим, їх батько. Тато живе у своїх батьків за тридев’ять земель.
Я зателефонувала мамі. Вона мене насварила – краще треба було за чоловіком стежити. Їй видніше, вона вітчима після роботи зустрічає і додому проводжає. Також треба було? А ось тато сказав, що приїде через кілька місяців, під час відпустки, допоможе.
Василина Андріївна мене не кинула. Вона приходила в гості, із задоволенням сиділа з онукою. Іноді я привозила доньку до неї, а сама бігала по співбесідах. На моїй роботі зарплата дуже мала, я шукала щось краще, плануючи віддати дитину в садок.
Перед приїздом батька, я забирала доньку у бабусі. І в дверях зіткнулася з Мар’яною. Вона була в гарній сукні, з макіяжем. Вона привела своїх дітей до Василини Андріївни, не забувши похвалитися, що вони з Ігорем йдуть в театр. Коли ми йшли, Василина Андріївна допомагала її дітям роздягатися і обіцяла показати їм іграшки, які купила спеціально для них.
У квартирі свекрухи я ще тримала себе в руках. А варто було вийти на вулицю і відійти від будинку, як мене прорвало. Ігор сидів в машині, припаркованій біля під’їзду його матері, він прекрасно нас бачив, але навіть не вийшов, не привітався. Всю дорогу до будинку я ревіла. Добре їм. Одна в театри з чужим чоловіком ходить, друга з її дітьми сидить, навіть не намагаючись боротися за те, щоб її рідна внучка виросла в повній сім’ї.
Я сприйняла вчинок Василини Андріївни як зрада. Як вона може дозволяти моєму чоловікові і його коханці кудись ходити разом? Адже якби вона відмовлялася сидіти з тими дітьми, то романтика і новизна швидко покинули б відносини Ігоря і Мар’яни. Біля двох дітей не особливо розгуляєшся. Я б, на місці Василини Андріївни, і на поріг цю даму не пустила.
На наступний день я не взяла слухавку, коли мені зателефонувала свекруха. Тоді вона прислала повідомлення, що я не маю права ображатися, адже вона просто намагається налагодити відносини з обраницею сина. Як зі мною колись. Я психанула і відповіла, що онуків нехай їй Мар’яна і народжує. А моя дочка – моя дочка, раз і батько, і бабуся її зрадили.
Коли тато приїхав, він вирішив забрати мене з собою. Єдине, що мені було потрібно від Ігоря – нотаріально завірений дозвіл на прописку дитини в татовому місті.
Колишній чоловік мені його не дав. Його Василина Андріївна переконала. Адже якщо у мене буде дозвіл, то ми поїдемо і внучку вона не буде бачити. І сам Ігор, подумавши, теж встав на сторону своєї матері – про доньку згадав, що вона йому потрібна.
Тато поїхав, залишивши мені гроші і пообіцявши переводити посильні для нього суми. А я залишилася. Далі сидіти у свого розбитого корита. Це стан коли-небудь пройде?
І колишній чоловік, і свекруха мене вражають. Коли Ігор гуляв, про дочку він не думав. Коли свекруха сидить з дітьми коханки – про внучку вона не думає. А як справа торкнулася переїзду – відразу їм моя дочка потрібна стала.
Важко пережити зраду близьких людей. Дуже важко. Єдине, що мене заспокоює – плани про майбутнє, і що закон бумерангу ніхто не відміняв. І я надіюсь, він не забариться…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
