fbpx

– Все у вас нормально, ростете за віком, щоки ніби з’явилися, значить, у вазі додаєте, ось через тиждень місяць вам виповниться, прийдете в поліклініку до нас, там вже ми вас і зважимо і поміряємо, – сказала лікарка, стоячи в дверях. Молодий батько лише кивав головою, з тривогою вслухаючись у тишу, яка стояла в кімнаті. “Може, поспить ще” думав він. За лікарем зачинилися двері і тут пролунав дитячий плач

Цей кумедний випадок стався, коли у нас народилася донечка.

У перший місяць до нас щотижня приходила лікарка. Мені потрібно було виїхати у справах, я нагодувала Настуню, запеленали і поїхала.

Так, напевно хтось скаже, що сповивати не потрібно, але по-іншому мій Антон би з новонародженою донькою не залишився.

– Я таких немовлят, навіть торкатися своїми ручищами боюсь, раптом я їй щось зламаю, – повторював мій Антон. Я все це розуміла, запеленала і поїхала, потрібно було терміново доїхати до роботи, відвезти всякі документи і написати заяву.

Дитина спокійно спала, тато з блаженною посмішкою сидів на дивані, правда, періодично молодий батько неспокійно зривався і перевіряв як там спить його донечка. Така ідилія тривала пів години, а потім пролунав дзвінок у двері – це прийшла лікарка з плановим оглядом.

Лікарка, звичайно ж, поки проснеться дитина, чекати не стала і зажадала, щоб Антон її розбудив. – Убаюкаєте потім, нічого страшного, – сказала вона. Згнітивши серце, Антон почав розмотувати пелюшку, намагався робити все акуратно, думаючи, може, не прокинеться. Лікарка швиденько оглянула нашу Настусю, послухала і рушила до дверей.

– Все у вас нормально, ростете за віком, щоки ніби з’явилися, значить, у вазі додаєте, ось через тиждень місяць вам виповниться, прийдете в поліклініку до нас, там вже ми вас і зважимо і поміряємо, – сказала лікарка, стоячи в дверях.

Молодий батько лише кивав головою, з тривогою вслухаючись у тишу, яка стояла в кімнаті. “Може, поспить ще” думав він. За лікарем зачинилися двері і тут пролунав дитячий плач. Татусь метнувся в кімнату і застиг на місці – дитина-то лежала на розгорнутій пеленці в підгузнику і сорочечці.

– Як я тебе візьму, о людоньки, – вилаявся батько і стрімголов помчав до дверей Коли він відчинив двері квартири, то побачив, як зачинилися двері ліфта. Він натиснув на кнопку, але кабінка вже поїхала вниз. Антон кулею помчав по сходах. Лікарка вже виходила з під’їзду, коли її вхопив за лікоть захеканий батько.

– Так, назад, – переводячи подих, сказав він, – піднімайтеся назад і запеленайте, як було. Загалом, лікарю довелося йти і допомагати чоловікові сповивати донечку.

Зараз нашій Настуні вже 5 років і без сміху згадувати цей епізод нашого життя ми не можемо, та й лікарка, коли ми приходимо в поліклініку, завжди розпливається в посмішці, а нашого тата називає спринтером.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – babyboom

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page