Все, як завжди робила. Як щороку, чекаючи їх: сина, невісточку, двох онуків.
Огірочок – до огірочка, ось ці в цю миску, а ці – ось в цей тазик: крупні нашинкуються і підуть на салат; середні будуть гостренькі з кетчупом. А ці вона закриє в кисло-солодкому маринаді з гірчичкою – улюблені у невісточки.
Маленькі – корнішончиками в баночки, їх з задоволенням хрумають онучата.
А ці – на простий посол, під закуску сину, для венігрету – саме те.
Огірочок до огірочка, ці – сюди, а ті – туди.
Кілька тижнів вона живе біля баночок і плити, прямо серед спекотного літечка. Та вона знає, заради чого: все для них, для рідненьких. Скоро ж у сина відпустка – і приїдуть.
І на озеро будуть ходити купатися, і син з батьком на рибалку зраночку їздитимуть, і по господарству їм допоможуть чимало – вони у них така молодці!
Огірочок до огірочка, огірочок – до огірочка…
Потім листочків смородини нарвати, суцвіть кропу, листя запашного хрону. Ще кілька бадилинок щириці, аби хрумтіли краще, так її ненька ще робила.
Огірочок до огірочка, огірочок до огірочка…
Чоловік, стоячи на ганку, дивиться на неї, неймовірним зусиллям намагається стримати гіркі чоловічі сльози. А вони, зрадники, котяться його густими зморшками, що проклали собі з весни ще глибші борозни…
А вона – без слів і сліз. Огірочок до огірочка, огірочок до огірочка.
Вона не хоче знати і запам’ятовувати нову реальність. Для неї все так само – огірочок до огірочка, огірочок до огірочка.
Для них, рідненьких, коханих, за їхніми улюбленими рецептами.
Для тих, хто ніколи більше не приїде до них з Маріуполя.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
