Все життя Оля тягла на собі сім’ю. Не лише щодо грошей, а й у вирішенні всіх побутових питань. Дочка виросла та навчалася в іншому місті. Під опікою Олі залишився чоловік Віктор, який працював у інституті.
Оля встигала і на роботі та вдома. Вона мала власну маленьку торгову фірму, яка й приносила основний дохід у сім’ю. А приходячи додому, на неї лягали турботи про чоловіка, який у побутових питаннях був настільки безпорадним, що навіть шкарпетки свої не міг знайти.
На думці в нього була лише наука. Оля стежила, щоб чоловік мав свіжі сорочки, щоб він правильно харчувався, вчасно лягав спати і дихав свіжим повітрям.
Тому вона не хотіла залишати одного чоловіка, навіть коли треба було виїхати у відрядження на два тижні; подала оголошення, що потрібна домробітниця. Жінка років шістдесяти п’яти вселяла довіру: готувати вміла, прала та прибирала сумлінно. Але цього мало.
І Оля прямим текстом сказала жінці, що їй потрібна нянька для чоловіка. Хатня робітниця спочатку не зрозуміла, чого від неї хочуть, але господиня докладно роз’яснила, що треба стежити, щоб чоловік вчасно поїв, знайшов свій одяг.
І якщо раптом лампочка перегорить, — терміново поміняти, бо не дай Боже, лоба собі в темряві розб’є. Давши цінні вказівки, Оля зі спокійним серцем виїхала.
Домробітниця три дні з усією відповідальністю «няньчилась» із чужим чоловіком, а потім їй стало погано і її поклали до лікарні. На другий день до Віктора додому прийшла миловидна дівчина Аня – онука хатньої робітниці.
Вона переконала бабусю, що за тиждень нічого не станеться і таким чином буде відпрацьовано другу половину оплати.
Оцінивши трикімнатну квартиру з євроремонтом та прикинувши, що бути дружиною вченого – це круто, онука почала «обробляти» сорокап’ятирічного Віктора. Коли він розповідав їй про іони срібла, вона із захопленням дивилася на нього, злегка прочинивши рот.
На кухні були гори посуду, у ванній валявся брудний одяг, а Віктор літав у хмарах зі своєю коханою. До приїзду Олі він з’їхав разом із коханкою на орендовану квартиру і подав на розлучення та на поділ майна.
Оля завжди була жінкою із сильним характером. Спочатку вона спробувала навчити чоловіка. Але той заявив, що не мислить свого життя без Ані
Пройшов місяць. І якось увечері Віктор з’явився додому до Олі і заявив, що хоче повернутися, пообіцявши, що більше не зрадить її і допомагатиме по господарству.
Дружина зачинила двері перед його носом. Але поклавши руку на серце, Олі не вистачало Віктора: без нього життя її стало порожнім і нудним. І вона багато могла б пробачити, але тільки не зраду.
Віктор не відступав і став чатувати на дружину біля її роботи. З Аньою він на той час розлучився і скаржився Олі, що тепер йому доводиться робити всю домашню роботу самому, а він учений, йому ніколи займатися приготуванням обідів. Від перекусів у кафе та їдалень у нього вже болить шлунок.
— А мені, яка різниця? – відмахувалася від нього Оля, залишаючись неприступною фортецею для колишнього чоловіка.
Під час їхньої розмови на дорозі, став неприємний випадок з Віктором.
Весь у бинтах він безпорадно лежав на лікарняному ліжку, а Оля годувала його кашею з ложечки.
— Ось як виходить, — казав Віктор, — знову ти зі мною няньчишся, а я ж мріяв тобі каву в ліжко подавати.
— Ну, так і подаватимеш, — усміхаючись, сказала Оля, — от одужаєш, повернешся додому і зробиш мені каву з вершками.
Зраду важко пробачити, але те, що Віктор ризикував життям, рятуючи Олю, дорогого варте. І Оля – це розуміла і вже подумки уявляла, як вона знову опікуватиметься про свого чоловіка.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
